Не мій

Милий, рідний, коханий... не мій. Ми усе ще вважаємося парою, але насправді вже давно чужі люди... Я знаю, що повинна розлучитися з тобою, але незмога. Я не можу. Не вистачає сміливості, але розумію, що якщо цього не зроблю, то тоді ти перший залишиш мене, а я не можу тобі цього дозволити, тоді я не виживу... Але чому ти став таким?.. Чому тебе більше не хвилює, що зі мною?.. Чому ти забув усі слова любові, що говорив?.. Невже вони – порожній звук?.. Просто кілька букв на вітер?.. Ти перетворився в грубого, цинічного, байдужого... чи це я заслужила своєю любов»ю таке відношення до себе? Намагаюся тебе забути. Це нескладно зробити, ми не бачимося, ти не дзвониш. Ідеальна ситуація, щоб не думати про людину. Але – кожну мить відтворюю твій образ у своїй пам»яті, проте ти не мій. Уже давно. Моє життя для тебе стало зовсім непотрібним. Я важко хвора... ти знаєш. Але не дзвониш. Ти просто сказав: “Сама винна. Лікуйся.”... і все. Як же боляче. Щиросердечний біль заглушає фізичний... Але я буду сильною. Я зможу пройти через це. Наберуся сил і залишу тебе. Обіцяю... я зможу... У моєму серці лише уламок льоду. Запитаєш, чому уламок? Тому, що ти розбив моє серце, безжалісно... і воно більше не може любити так чисто і щиро, як колись, колись тебе... воно перетворилося в холодний і безжиттєвий шматок льоду... Але пам»ять не може залишити тебе. Думки не дають спокою. Хочу забути тебе! Молю про це!!! Але усе безглуздо... Ти більше ніколи не побачиш мене у своєму житті, я зникну з нього, випаруюся. Не для тебе – для себе. Ти мені більше не потрібний. Можливо, помітиш мою відсутність, можливо, захочеш повернути, можливо, пошкодуєш про свої помилки, ти навіть, можливо, попросиш прощення... Я не вибачу. Не хочу повертатися у твоє життя. Не хочу перетворювати своє в суцільний морок чекання, сліз і прикрості... Я більше не хочу. Думаю, ти зрозумієш мене, якщо взагалі захочеш зрозуміти. А, можливо, і не помітиш, що мене більше немає, можливо, будеш сміятися, радіти життю, можливо, зможеш полюбити, якщо взагалі на це здатен... Але мене не цікавить, що ти будеш робити, коли я піду, коли мене не стане у твоєму житті. Лише прошу, не заподіюй людям болю, тебе коли-небудь... Ти теж колись будеш плакати. І захочеш усе повернути, але не зможеш... Тому що ти чинив занадто багато зла. Прощай. Ти більше не зможеш підкорити моє серце. А знаєш, чому?.. Не знаєш, звичайно... Просто немає більше серця. Прощай назавжди.
Анастасія В.,
Рівне.