РОЗПЛАТА за скоєний гріх

Кожна дівчина мріє знайти свою другу половину, “звити” затишне сімейне гніздечко і народити дитину – плід великого і взаємного кохання. Але не кожній жінці щастить у житті, не до кожної стукає щаслива володарка Доля.
Юля народилася в маленькому провінційному містечку в заможній сім»ї. Єдина дитина у батьків, вона ніколи не знала нужди, її найменші примхи виконувалися миттєво. Проте багатство зовсім не псувало дівчини. Юля глибоко переймалася чужим горем і завжди першою подавала руку допомоги. За щирість та доброту дівчину поважали подруги, а за красу та розум любили хлопці. Та Юля жила у своєму, нікому не відомому світі, і нікого туди не впускала.
Минали роки. Дівчина росла, краса її розквітала з кожним днем. Вона покладала великі надії на майбутнє, а для їх реалізації, на її думку, необхідно було вирватися з села. Тому після закінчення школи вирішила вступати до педагогічного університету.
Розпочався новий етап у Юлиному житті, адже тепер вона мешкала в гуртожитку, далеко від батьків та друзів. Потрібно було завойовувати авторитет у викладачів, шукати нових друзів і, врешті-решт, вчитися самостійності. Поступово все почало налагоджуватися. Юля зарекомендувала себе як старанна та наполеглива студентка, цікава співрозмовниця, надійна подруга. Подружилася з двома дівчатами, Світланою та Любою, які згодом стали найближчими подругами. Інколи дівчата дивувалися, що Юля, така красива і розумна, ще й досі не знайшла собі хлопця. А вона все віджартовувалася, мовляв, ще не зустріла принца.
Проте через півроку Юля закохалася до нестями і вирішила познайомити свого обранця з подругами. Показний, високий, чорнявий, симпатичний – від такого хлопця і справді могла запаморочитися голова.
Два роки тривало безхмарне щастя Юлі, а далі почало все змінюватися.

Замість веселого, радісного блиску в очах, спокійної усмішки з»явилися глибокий сум та стурбованість. А одного разу дівчина розповіла друзям, що постійні проблеми зі здоров»ям змусили її звернутися до лікаря. Коли Юлі сказали, що як для майбутньої матері вона себе почуває нормально, її радості не було меж. Вона не йшла – летіла до коханого, уявляючи, як він зрадіє, почувши новину. Але її чекало гірке розчарування. Андрій почав переконувати Юлю перервати вагітність, мовляв, він ще не готовий стати батьком. Слова коханого приголомшили Юлю. Вона дуже його любила, але як же бути з дитиною, яку носить під серцем? Батькам зізнатися не змогла, вирішила порадитися з подругами. Дівчата щиро співчували Юлі, і з кожним словом подруги зростало їхнє обурення проти цього негідника. Але вони радили Юлі в жодному разі не переривати вагітність.
– Це великий гріх, – запевняли подруги. – До того ж, це тобі не допоможе, оскільки зрозуміло, що Андрій не думає з тобою одружуватися. Жоден хлопець, який кохає свою дівчину, не змусить її це зробити. А коли народиш, може, він опам`ятається.
Юля нібито й погоджувалася з ними, але Андрій все-таки домігся свого. Одного дня коханий зустрів знесилену, спустошену після аборту Юлю біля дверей лікарні.
За цим ударом долі Юлю чекав інший. Через кілька місяців Андрій покинув її й почав зустрічатися з іншою. Юля страждала, вона ніколи не думала, що людина, котру вона кохала всім серцем і котра нібито відповідала їй взаємністю, може так із нею вчинити. Знайомі не впізнавали її: худа, замучена, з сумними, заплаканими очима Юля стала схожою на зомбі.
Після закінчення університету дівчати пороз»їжджалися хто куди. Юля не підтримувала зв»язків із подругами. Вперше після розлуки вони зустрілися на Любиному весіллі, куди Юля прийшла з огрядним, набагато старшим за неї чоловіком. Коли Юлі повідомили про одруження Андрія з дочкою банкіра, вона вирішила відплатити тією ж монетою і стала дружиною бізнесмена. Проте ці стосунки не принесли їй щастя. Чоловік, не відчуваючи любові та ніжності Юлі, почав зраджувати її. Тому вона наважилася розірвати стосунки. Проте така красива жінка не могла залишатися довго самот-ньою. Незабаром вона зустріла чоловіка, якого покохала. Ця любов не була така палка та всепоглинаюча, як перша. Однак вперше за чотири роки Юля відчула себе щасливою, тому, коли Сергій запропонував їй одружитися, з радістю погодилася. Вони жили в злагоді та коханні, а через два роки спільного життя у них народився маленький Максимко. Сергій не міг натішитися сином, а Юля, дивлячись на сина, завжди згадувала, що він міг бути її другою дитиною.
Сергій часто їздив у відрядження. І щоразу його випроваджувала в дорогу любляча дружина. Проте цього разу Юля серцем відчувала щось лихе. Вона просила чоловіка залишитися вдома, але він пожартував, що не буде кому купити для неї на зиму новеньку шубку, і поїхав. Коли наступного дня задзвонив телефон і їй повідомили, що Сергій загинув в автокатастрофі, вона знепритомніла. Отямившись, жінка почала подумки запитувати себе, за що її так немилосердно карає життя. Невже вона вічно буде спокутувати той важкий гріх, який вчинила в юності? “Краще піти з життя. Вже сил немає терпіти ці муки,” – подумала Юля і в цю ж мить почула плач свого сина, який ще не знав, наскільки жорстоким буває життя, але ніби відчув настрій матері. Юля підійшла до колиски, взяла на руки Максимка – плід великого та щирого кохання – і пообіцяла йому, що завжди буде поряд із ним.
Людмила СВІТЛИЧНА,
Рівне.