Рівне:

Створення та просування сайтів

ГАСИТИ ВОГОНЬ – НА КОНЯХ, А ЗАБИРАТИ СИНА З ПОЛОГОВОГО БУДИНКУ – НА ПОЖЕЖНІЙ МАШИНІ

Суспільство 19-січ, 2006, 10:319 prov 1 139
Уже понад півстоліття Марія Гвоздь із тривогою та щемом у серці чекає з роботи свого чоловіка Михайла. І неспокій її є не безпідставним, а цілком зрозумілим і виправданим. Адже 77-річний Михайло Гвоздь усе своє життя присвятив боротьбі з вогнем – уже більше п»ятдесяти років він працює пожежником.
У пожежну охорону виходець з Полтавщини Михайло Гвоздь прийшов у 1952 році випадково, а затримався на все життя. Та цьому передувало ще багато подій. В основному сумних. Як от війна. Її Михайло зустрів 13-річним підлітком. І досі пам»ятає, як у двері кожної родини стукали тоді страх, горе і відчай, як погнали до Австрії шістнадцятирічного брата Олексія, як із села вивезли і розстріляли всіх активістів. А з ними і батька… Після війни Михайло почав працювати в колгоспі – їздив на конях. Іноді йому вдавалося вкрасти в коней вівса – це було справжнім святом для мами та сестрички. Та все-таки під час голоду 1947 року вони, як і багато інших селян, попухли від голоду.
КРІЗЬ ПОЛУМ»Я І ЛІД
На службу в армію Михайла призвали у 1948 році. Він чотири роки прослужив у піхотинському полку у місті Володимир-Волинський. Після цього поїхав працювати до Рівного, де жив його брат. Тут і почалася “пожежна” кар»єра 24-річного Михайла Гвоздя. Якось він дізнався, що в пожежну команду Рівного потрібен інструктор пожежної профілактики. Оскільки кадрів вогнеборцям не вистачало, тому демобілізованого солдата, який зацікавився вакансією, негайно призначили на роботу. Покладені на нього обов»язки молодий інструктор виконував сумлінно і професійно, бо через два з половиною роки саме його серед числа інших висунули на посаду заступника начальника Рівненської міської пожежної команди. І якщо Михайло Гвоздь розпочинав свій шлях пожежника зі звання молодшого лейтенанта, то при виході на пенсію на його погонах красувалися уже майорські зірки.
І давно вийшовши на заслужений відпочинок, пан Михайло й досі не полишає улюбленої професії. Хоча вона не з найлегших. Особливо несолодко було на початку кар»єри. Адже тоді не було ні пожежних автомобілів, ані протигазів. Намагалися щось вигадувати, наприклад, застосовували загальновійськові протигази, але вони не виправдовували покладених на них надій. На пожежі вогнеборці їздили на конях: на підводі стояли бочки з водою, а самі рятувальники бігли позаду. Про вогонь сповіщали звичайним дзвоником. А в жорстокі 20-30-градусні зимові морози, коли пожежники після гасіння вогню поверталися пішки у свою частину, мокрий одяг замерзав прямо на тілі. Не менших клопотів приносили й щорічні торф»яні пожежі, які спалахували на Сарненщині. Гасити їх доводилося тижнями.
ЗАМІСТЬ ШТРАФУ –
ВЕСІЛЬНИЙ МАРШ
Сказавши, що Михайлова професія привела його до загсу, не помилишся. Щойно призначений молодий інспектор пожежної профілактики Михайло Гвоздь прийшов з перевіркою на Рівненську швейну фабрику. В одному з цехів виявив масу недоліків. Уже навіть почав складати протокол про адміністративне правопорушення. Але як тільки Михайло помітив сльози на очах у симпатичної майстра цеху, серце його розтало і підказало оригінальний вихід із ситуації. Штраф інспектор замінив іншим “покаранням” – він запросив юну порушницю… на побачення. А за три місяці молоді люди побралися. Через рік у їхній сім»ї з»явився син Віктор. Як і годиться вогнеборцю, сина із пологового будинку Михайло Гвоздь забирав пожежною машиною.
– Малий буде пожежником, – жартували бійці.
І не помилилися у своїх здогадах. Та й не дивно. Адже Віктор зростав в оточенні вогнеборців, його іграшками були пожежні каски, деталі одягу та обмундирування. Після закінчення школи Віктору, відміннику і спортсмену, пророкували освіту фізкультурного напрямку. Проте хлопець затявся: буду як батько – пожежником. Мама плакала і тримала кулаки за те, щоб син не вступив. Але Віктор усе-таки став студентом Черкаського пожежно-технічного училища, яке незабаром і закінчив з відзнакою. А батьки пишаються своїм сином, оскільки нині він – начальник Головного управління МНС України у Київській області. Продовжити добру сімейну традицію і піти слідами батька й дідуся збирається Вікторовий син – одинадцятикласник Женя.
А Михайло Гвоздь не полишив своєї улюбленої справи і після виходу на заслужений відпочинок.
– Буду працювати, допоки дозволятиме здоров»я, – говорить пожежник. – Сидіти без роботи не можу, а у вихідні почуваю себе хворим, бо звик щодня вставати на світанку, зробити зарядку, зібратися поволі, а на восьму годину – уже на роботі. І якби зараз була змога прожити життя заново, все одно став би пожежником…
Марина ДАНИЛЮК,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору