Де поєдналися земля і небо

Відкриттю виставки передувала клопітка пошукова, збиральницька та дослідницька робота, яку провели працівники відділу фондів РОКМ, відділ історії релігії та мистецтв і особисто його керівник Людмила Шахматова, дизайнери-костюмери та ре¬с¬¬та¬вратори.

Дбайливо оновлені та відреставровані знахідки отримали нове життя – вже як музейні експонати.

Щиро підтримав, практично допоміг в організації виставки архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій. Владика передав на виставку цілий ряд безцінних артефактів зі своєї власної колекції та творів мистецтва, що належать єпархії Української православної церкви. Чудовим хоровим співом прикрасили свято відкриття послушниці Городоцького Свято-Миколаївського монастиря.

За свою більш як тисячолітню історію православна церква змогла розвинути багатогранне церковне мистецтво, складовими часинами якого є церковна музика, церковний живопис, архітектура і, безперечно, церковне шитво. Церква не тільки поширювала – вона акумулювала мистецтво, яке вражає своєю вишуканістю і довершеністю навіть нас, людей які живуть у ХХІ столітті.

Церковне шитво України – маловідомий широкому глядачеві вид мистецтва.

Гаптування або золотошвейництво є одним з різновидів вишивки. Це шиття шовковими й металевими (переважно золотими та срібними) нитками. Техніка гаптування полягає в тому, що металеву нитку накладають поверх тканини на площину узору і прикріплюють її шовковою ниткою в багатьох місцях.

Пам’ятки українського гаптування – це синтез творчості художників, що створювали мистецкий образ, робили попередній “прорис”, та майстерності черниць, які безпосередньо втілювали малюнок у матеріалі. Образотворче шитво розвивалося в єдиному руслі із загальним напрямом всього мистецтва і, передусім, іконописом, гравюрою. На жаль, імена художників, за ескізами яких виконані вишивки, що прикрашають речі, представлені на стендах виставки, не збереглися. Достеменно відомо лише те, що створюючи шедеври церковного шитва, українські майстрині (а ними були переважно черниці) свого часу спиралися на твори відомих художників ХVІІ-ХVІІІ ст., насамперед, Леонтія Тарасевича, Івана Щирського та ін.

В Україні існувала широка мережа жіночих монастирів, які були не тільки духовно-культурними осередками, а й центрами гаптування та іконопису.

Частина експонатів виставки, а саме ікони і митри, власноруч прикрасили шитвом черниці Свято-Миколаївського монастиря с. Городок.

Відрадно, як зазначив владика Варфоломій, що саме Городоцький Свято-Миколаївський монастир є одним із таких центрів, де мистецтво відроджується з новою силою, із внесенням нових елементів сучасності до традиційного церковного мистецтва.

Основа виставки – предмети церковного вжитку, прикрашені вишивкою, народження яких датоване ХІХ – початком ХХ століття та сучасні церковні вишивки, серед яких є декілька ікон, церковних облаченій. Це свідчить про те, що церковна мистецька традиція не переривалася, незважаючи на те, що церква в різні історичні часи переживала складні моменти свого буття.

В шитві, як і в живописній іконі, закладена ідея символічного наближення людини до божественного світу через реальні речі.

Смисловим і символічним центром виставки “Земне небо” обрана літургія як найпишніше, найвеличніше церковне дійство, головне богослужіння християнської церкви. Навколо неї ніби обертаються і їй підкоряються предмети церковного вжитку, які є реальними речами і водночас духовними цінностями. Наприклад: Пасхальна літургія, початком якої є тайна вечеря. Саме тема євхаристії є провідним сюжетом стародавніх вишивок, які ми можемо бачити на фелоні, та опліччі – елементах вбрання священнослужителя.

Допоміжними речами можуть бути потири, дароносиці, дискуси – обов’язкові під час святкових відправ, але деякі з них ми можемо побачити зблизька тільки в музеї: найчастіше вони залишаються за завісою у вівтарній частині храму. Сьогодні відвідувачі виставки мають чудову нагоду помилуватись цими творами мистецтва.

Але повернемось до церковного шитва. Розрізняють сюжетне та декоративне гаптування. Сюжетне – це гаптовані ікони, плащаниці. На виставці представлені ікони, на яких зображені Ісус та Богородиця. Два образи виконані майстринями-черницями Гощанського монастиря. Зображення Божої Матері, виконане в техніці вишивки стеклярусом – робота черниць Городоцького монастиря.

Заслуговують на особливу увагу плащаниці, одна з яких особлива: її сюжет – багатофігурна композиція “Оплакування Христа”. Ця плащаниця з колекції владики Варфоломія – найстарша з представлених п’яти. Інші чотири мають традиційний сюжет “Положеніє во гроб” і оздоблені рослинними орнаментами.

Розкішний рослинний орнамент набув особливого розвитку у декоративному оздобленні предметів церковного вжитку (підризники, покривала, скатертини) і в побуті козацької старшини.

Особливі покрови, які використовуються в літургії – воздyхи, покровці. Коли вимовляєш ці дивні старовинні назви, наче вітерець старовини овіює вітрини з викладеними в них речами, і скарби оживають.

Антименти – теж необхідні при літургії речі. На виставці представлено два старовинних антименти – 1775 та 1929 років, та декілька виконаних сучасною технікою.

Манекени, майстерно вдягнені в чудові гаптовані шати, представляють одяг служителів церкви від простого служки до архієрея. Пишні, яскраві, складні орнаменти прикрашають священницьке облаченіє, окреме для різних виходів під час богослужіння. Поруч – церковні хорогви ХІХ сторіччя.

Окремої уваги заслуговують митри. Поруч з цими урочистими і розкішними головними уборами священнослужителів, вишитими руками городоцьких черниць, в окремій вітрині представлене складне приладдя, за допомогою якого створюються самі митри. П’яльця, голки, нитки, картонні шаблони. Щоб вишивка була опуклою та симетричною, спочатку з картону, зшитого у чотири шари, лобзиком випилюють фрагмент узору. Коли узор вже вирізаний, його пришивають на оксамитову основу: зверху йде золота нитка, знизу – звичайна. Сучасна “золота” нитка з металіка має різні відтінки жовтого – темні й світліші. Ниточка за ниточкою накладається на узор. Це дуже копітка робота, що відбирає багато часу. Як нам сказали послушниці-майстрині, щоб вишити узор до однієї митри, потрібно не менше 10 днів.

Місток, що об’єднує минуле і сьогодення, прокладений ентузіастами, причетними до створення експозиції. Пройти цим містком між землею і небом, хоч деякий час постояти на ньому в задумі — запрошують нас із вами організатори виставки. І хоча вона триватиме півтора місяця, не варто відкладати відвідини музею на потім. Тим паче, що плата за вхід символічна – 50 копійок.

Любов АНТОНЮК.