Дракула скріпляв свої послання кривавою печаткою...

За понад сімсотрічну історію Львова тут жили, бували та якоюсь мірою були пов’язані з містом чимало відомих на весь світ особистостей: Оноре де Бальзак, Етель Ліліан Войнич, Захер Мазох, Ксавері Моцарт (син видатного композитора), Станіслав Лем, Костюшко, Каліостро, Казанова. Цей список можна продовжувати. Цього разу мова йтиме про графа Дракулу.

Виявляється, відомий румунський “вампір” мав у Львові непоганий бізнес, хоч і не бував тут жодного разу. Про це свідчить унікальний історичний документ, якому понад 500 років і який зберігається в Центральному державному історичному архіві у Львові. Це послання львівським купцям, скріплене розмашистим підписом та “кривавою” печаткою Дракули. Володар Валахії запрошує їх торгувати зі своїм краєм.
У ті часи, в XV столітті, румунський воєвода Влад ІІ Дракула не наводив жах на людей. Те, що він харчувався людською кров’ю та був “князем темряви”, — лише міф, легенда, яку підхопив ірландський письменник Брем Стокер. Він написав роман “Дракула”, зробивши собі на цих фантазіях ім’я. “Завдяки” йому румунський володар став відомим на весь світ вурдалаком. Пізніше в Голлівуді зняли численні фільми про кровожерливого графа Дракулу. Насправді ж цей образ має мало спільного з історичним персонажем.
— Почнемо з того, що він не був графом, — розповідає науковий працівник Львівського історичного музею Борис Мельник. — У Валахії такого титулу не було. Дракула був господарем Валахії. Брем Стокер, а пізніше голлівудські режисери, зробили злодія та вампіра з цього великого державного діяча, який піклувався про економічне зростання країни. До речі, літературний герой увібрав у себе риси двох осіб — батька та сина. Старший Влад ІІ носив родове прізвище Дракула (в перекладі — чорт). Документ, завізований саме ним, зберігається у львівському архіві.
Батько та син Дракули були жорстокими правителями, але й час був жорстоким. Валахія — маленьке князівство, на яке претендували Угорщина та Туреччина, змушена була оборонятися. Дракула поклав край злочинності в країні. Розправлялися зі злодіями, крадіями та шахраями безжально. Результат не примусив себе чекати. Тільки уявіть: на центральній площі без охорони стояв золотий кубок з водою, і його ніхто не чіпав.
Крім того, Влад ІІ і Влад ІІІ залізною рукою вводили централізацію.
— Тогочасні феодальні держави не були єдиними, велику роль відігравали магнати, — веде далі Борис Мельник. — Їм, звичайно ж, централізація не була потрібна. Батько та син Дракули з такими “молодцями” не церемонились… Влада ІІІ прозвали Цепешем (той, хто садить на кіл). Ворогів у сім’ї Дракули було достатньо. От вони і розпустили відверту брехню про “вампіра Дракулу”. До чуток про румунських “кровопивців” доклалися як внутрішні, так і зовнішні недруги — турки, з якими билися господарі Валахії.
Про що ж йдеться в документі за підписом Дракули, який зберігається у львівському архіві? Це щось на кшталт дозволу львівським купцям торгувати з Валахією. — Цей дозвіл свідчить про те, що Львів мав торговельні зв’язки з Румунією. Як мудрий правитель, Дракула був зацікавлений у тому, щоб підняти економіку своєї держави.
З Валахії до Львова гнали стада волів, а зі Львова вивозили вироби львівських цехів. Це — метал, зброя, шкіряні вироби, тканини, якими славився Львів. Крім того, через Львів з Литви везли рабів до Валахії. Львів був “перевалочним центром” работоргівлі.
Послання до львівських купців написане кирилицею. Печатка, якою воно скріплено, виготовлена з червоного воску. На червоний колір мали право тільки короновані особи. Львівські архіваріуси добре зберегли цей документ. На перший погляд, навіть не скажеш, що він такий давній...