МАМО, ДЕ ТИ БУЛА АЖ ДЕСЯТЬ РОКІВ?

Позовна заява чоловіка прозвучала для неї, як вирок. Остаточний і немилосердно жорстокий. Її позбавили не лише формального права бути матір»ю, а й найбільшого щастя в житті. Адже, виявляється, народити дитину замало, необхідно з маленької безпомічної істоти створити, виховати повноцінну людину. А вона? Що зробила вона для того, щоб її сини – Олег і Сашко, будучи ще зовсім маленькими, відчули тепло материнського серця, до якого можна пригорнутися в будь-яку хвилину, якому можна розповісти про всі свої невдачі і печалі? Жінці було нестерпно боляче і соромно , коли голова опікунської ради запитала її: «Чому ж так сталося? Де Ви були упродовж десяти років, коли ваші діти підростали, не відчуваючи сповна материнської ласки, якої так потребували, якою марили? Чому опам»яталися тільки тепер, коли шансів у Вас, на превеликий жаль, не залишилось. Хлопці вже майже дорослі, і обидва виявили бажання жити з батьком.
…Молодшому Сашкові ледве виповнилося чотири рочки, а старшому Олегові пішов восьмий, коли молоде подружжя, не знайшовши порозуміння між собою, вирішило розлучитися. Усе відбу-валося з ініціативи чоло-віка. Молодий, красивий, впевнений у собі, він твердо вірив у те, що на його життєвому шляху зустрінеться ще не одна красуня. Тож коли одного разу, повернувшись увечері з роботи, не застав у квартирі дружини і зрозумів, що вона до нього вже не повернеться (разом із жінкою зникли всі її речі), не дуже переймався. Та й причин сумувати не було. Діти лишилися з ним – і це для нього було найва-жливіше. Олена не змогла їх забрати з собою, тому що не мала де жити. На перших порах планувала винай-мати квартиру. Втім, сподівалася, що їхнє сімейне життя ще владнається, тож не поспішала все змінювати кардинально. Час від часу навідувалася до синів, готувала їм їсти, прала, прибирала, хоча й помічала невдоволення свекрухи. А діти тим часом дорослішали. Напрочуд непомітно минуло 10 років. І ось молодшому вже 14, а старший через кілька місяців сягне повноліття. Коли чоловік вирішив офіційно розірвати не-вдалий шлюб, обидва його сини – і Сашко, і Олег в один голос заявили, що хочуть залишитися з батьком.
- Я намагалася збе-регти сім»ю, але не змогла, не знайшла в собі сили, - важко зітхає жінка. – Тепер мій чоловік має іншу дружину.
- Безперечно, місце проживання в цій ситуації діти мають право вибирати самі. Так говорить закон. Тим паче, що мама за 10 років не змогла нала-годити контакту зі своїми дітьми. Тож опікунська рада задовольнила позо-вну заяву батька. Відповідне рішення буде направлено до суду, - коментує ситуацію голова опікунської ради Світлана Богатирчук-Кривко.
Здавалося б, у цій історії сміливо можна поставити крапку. Втім, озирнімося навколо. Скільки дітей страждає від бездо-глядності, від непоро-зумінь між дорослими. Незважаючи на численні законодавчі акти, численні структури, створені буцімто для того, щоб захищати права дитини, вона залишається найбе-зправнішою особою в суспільстві. За останні кілька років, за словами пані Богатирчук-Кривко, значно почастішали віді-брання дітей від батьків. Трапляється навіть, що дитина віком півтора року не має ні імені, ні свідоцтва про наро-дження...
Наталія ЛЕВЧУН,
Рівне.