ІЗ ПЛЕМЕНІ БДЖОЛЯРІВ

Миколі Рудюку із Підгайців годинник долі відмірює вісімдесят дев’ятий рік. Погодьтеся, що на наш післястресовий чорнобильський період – вік поважний. Разом із дружиною Любов’ю ведуть нехитру господарку. У парі вже шість десятків літ, але душевним теплом зігрівають одне одного, як і колись – на зорі літ юних-весняних. Пані Любов перенесла інсульт, тож коло хатніх обов’язків звузилося, натомість господар дому, як завжди, у круговерті справ.
Так сталося, що значний відрізок життєвого шляху, метеного-переметеного воєнними завіями, післявоєнними розрухою і розбратом, нелегкою колгоспною працею, пан Микола займався бджільництвом. Це і не дивно, адже у роду-племені Рудюків усі були пасічниками: і дід Семен, і батько Павло. Причому, дідусь через отих бджіл і вкоротив собі віку. У царську війну в Головчицях, звідки беруть початок родинні корені Рудюків, розташувалися вояки-австрійці. Родина Рудюків перебувала у біженцях подалі від фронтового пекла, а дід Семен затявся, що нікуди зі свого подвір’я не поїде. Мабуть, примагнітили його до рідного обійстя 100-120 вуликів у дуплах. Звісно, вояки не обділили увагою солодке царство. Дідусь як умів боронив медові володіння, інколи навіть силою виштовхував чужинців. Тоді зайди напоїли пасічника чаєм невідомого приготування, після чого він і помер.
Родинну традицію продовжив син Павло. Звісно, ази бджільництва засвоїв і Микола. Тож коли у підгаєцькому господарстві виникла потреба у пасічнику, колгоспне керівництво звернулося до Миколи Рудюка. Сам голова правління, товариш Околіта, вмовив коваля взятися за бджоли…
До чого тут коваль? – може запитати читач. Річ у тім, що вдома пан Микола обладнав кузню і там займався ковальською справою. Звісно, до нього зверталися не тільки односельці у приватних справах, згодом кузня набула статусу колгоспної. Зрештою, знайшовся і в колгоспі коваль, але він не розумівся на жниварках, тож довелося підгаєцькому майстру самому опікуватися цією ділянкою роботи. І так літ із десять. І навіть коли взявся за колгоспну пасіку, то спочатку розривався на “два фронти” — від кузні до пасіки і навпаки. Щоправда, згодом знайшовся і коваль.
Колгоспна бджолярська одіссея Миколи Рудюка розпочиналася із кількох вуликів, а після 25 літ завідування пасікою у ній нараховувалося близько 80-и вуликів. Та коли прийшла пора іти на пенсію, пасічник ні миті не вагався – заслужений відпочинок буде використовувати на власний розсуд і смак. Так і зробив. Хоча і на пенсії спокою не давали: кілька разів пособляв своїм наступникам.
До того ж пан Микола вдома завжди мав кілька десятків вуликів. До речі, і тепер тридцять акуратних хатинок для бджіл тішать душу досвідченого літнього пасічника…
А з пам’яті уже ніколи не вивітриться спогад про час, коли підгаєцьке господарство очолював товариш Литвиненко. Тоді у колгоспі посіяли донік, який довго цвіте і медує. Того року кожен вулик видав “на гора” по 30 кг цілющої солодкої продукції. Більше таких щедрих взяток ніколи не було. Хоча якщо порахувати, скільки меду зібрав пасічник із Підгайців з власних та колгоспних вуликів за всі роки, то ним можна було б кілька днів частувати усіх жителів Рівненщини. Повірте, що не кожен може похвалитися таким медовим ужинком. А ще в доробку сільського дивотворця — майстерно виготовлені вулики, яким би місце на виставці досягнень народних умільців.
Можливо, благодатна атмосфера бджолярської круговерті додає підгаєцькому довгожителю енергії. А ще пан Микола радить вживати пергу – зцілювальний продукт бджільництва. Нею вилікував хворобу шлунка, яку “підхопив” ще на фронті.
— Нема перги – нема життя, — підводить філософський підсумок літній фахівець. Не дивно, що пропонує її, а також прополіс, маточне молоко і, звісно, мед усім, хто дбає про власне здоров’я. Останніми роками медолікування набрало значного розмаху. Пасіками обзаводяться чимало жителів Підгайців, а дехто у цьому досяг певних успіхів. Нехай приклад сільського довгожителя стане їм життєвим дороговказом, бо на дорогах життя Миколу Рудюка ніколи не зносило на узбіччя, адже він із племені бджолярів, яких на землі тримають праця та віковічна солодка мрія. Ця казка-мрія звабила зятя пана Миколи – млинівчанина Миколу Швеця, який “хронічно захворів” бджолярством і на своїй “фазенді” вже має з десяток вуликів…
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.