bank-ua.com
Рівне:

Історія одного кохання

Таке життя 23-лют, 10:079 prov 1404 0
Вони довго кохали одне одного. Але тільки через десять років змогли поєднати свої долі.
Ця історія трапилася з випускниками однієї рівненської школи. Імена героїв не змінено, бо вони вважають, що їхнє життя — приклад того, що справжнє кохання потрібно берегти, а згубивши — понад усе прагнути відшукати. Бо воно і лише воно є істинним сенсом нашого життя.
Юля та Роман навчалися в одному класі. Ще у 15-річному віці їх через щиру любов, якої вони не приховували, називали не інакше, як Ромео та Джульєтта.
Коли навчалися у випускному класі, вже ніхто не сумнівався, що вони одружаться. Батьки обох були не проти — діти вчилися на “відмінно”, планували вступити до одного ВНЗу. На випускному вечорі Роман та Юлія були найгарнішою парою.
Дівчина закінчила школу із золотою медаллю і легко вступила на факультет іноземних мов. Але Роман, який подав документи на той же факультет, несподівано “провалився”. Це стало ударом для хлопця, адже вони хотіли і далі навчатися разом, удвох ходити на заняття, складати іспити, отримати дипломи… А тепер його чекала армія, а Юлю — безтурботне студентське життя. Вперше між закоханими немов кішка пробігла — Роман нервував, ревнував, хоч і намагався це приховати. Проте настав вересень, Юля пішла на заняття, а Роман — працювати на завод, і все налагодилося. Він чекав її після лекцій, проводжав додому, дарував квіти.
Коли хлопця забирали до армії, закохані присягалися одне одному у вірності, домовлялися про часте листування. Так і було: Роман у довгих листах розповідав про своє життя в армії, Юля — про навчання. Але вона уникала подробиць про веселе студентське життя, інстинктивно відчуваючи ревнощі хлопця. Між тим веселощі захопили дівчину — відмінниця, вона не відчувала труднощів у навчанні, і в неї залишалося багато вільного часу. Спершу Юлія постійно сиділа в бібліотеці, не бажаючи брати участь у розвагах однокурсників — адже там, далеко, чекав її листів дорогий Ромчик. Йому було важко в армії — лагідний та романтичний за натурою, до того ж зі слабким здоров»ям, він ніяк не міг звикнути до суворого армійського режиму, неможливості усамітнитися, мріяти, читати разом з Юлею їхні улюблені книги.
Але минав час, і ледь не чернече життя, що складалося з незмінного маршруту “інститут-бібліотека-дім”, ставало все важчим для Юлі. Вона, найгарніша дівчина у класі, одна з найчарівніших на своєму курсі, почала нудьгувати. Так, вона продовжувала кохати Романа, але що поганого у тому, щоб піти, скажімо, на танці? І ось поступово дівчина почала урізноманітнювати свій вільний час, проводити його з інститутськими друзями. А потім на горизонті несподівано з»явився Ігор. Він був старший за Юлю на декілька років, уже здобув фах і працював. Ігор відверто залицявся до дівчини, і це було зовсім не схоже на їхні з Романом стосунки, такі звичні та теплі. Ігор, навпаки, був палким та наполегливим, постійно запрошував її кудись: не до парку чи кінотеатру, куди ходила Юля з Романом, а в ресторани і на природу. Але дівчина категорично відмовлялася. Гарне і легке життя по-своєму вабило її, але вона продовжувала кохати свого хлопця. Так тривало понад півтора року. Юля чекала Романа, а Ігор вперто залишався поряд. За цей час він став Юлі близьким другом.
І ось настав час Романового “дембеля”. Він повернувся, влаштувався на завод, де працював ще до армії, але чарівна казка їхніх з Юлею стосунків не повернулася. Щось невидиме зламалося і стало стіною між ними. Дівчина була студенткою третього курсу, відмінницею, красунею, вважалася своєю в так званій “елітній” компанії, та й просто дуже змінилася. А ось Роман повернувся таким же романтичним юнаком, переконаним, що за два роки нічого змінитися не могло.
Невдовзі між закоханими почалися сварки, і головним чином через те, що Роман хотів негайно одружуватися. Юля ж стверджувала, що необхідно зачекати — нехай коханий спершу вступить до ВНЗу, а ще краще почекати, щоб вона закінчила свій інститут. Адже життя лише на стипендію — далеко не мед, і це вона побачила на досвіді своїх однокурсників, які вже одружилися. Роман ображався — він не планував жити на її зарплату, а піти вчитися на вечірнє відділення і одночасно працювати. Насправді ж Юля сама собі не хотіла зізнаватися, що просто не хоче зараз цього шлюбу: все так змінилося — і вона, і Роман, і їхні стосунки... От нехай мине час, все налагодиться, а тоді вже вони одружаться. Сварки змінювалися примиреннями, зовні їхні стосунки нагадували колишні — він зустрічав Юлю після занять, а після роботи йшов не до себе додому, а до неї, де дівчина і її батьки радо його зустрічали.
Та одного разу, прийшовши до інституту, він побачив, що Юля йде назустріч якомусь чоловікові, а той дарує їй не скромний букетик, а розкішний оберемок троянд. Роман не став з»ясовувати, що й до чого, а розвернувся і пішов геть. Ревнощі засліпили його, і згодом він уже не слухав Юлиних пояснень про давнього друга Ігоря, котрий приїхав з відрядження і подарував їй квіти як звичайний знак уваги. Згодом закохані все ж помирилися, але відтоді сварки виникали постійно. Юля потім і сама не могла згадати, що стало останньою краплею, після чого вони взагалі перестали розмовляти. Тим часом Ігор запропонував їй одружитися, і вона погодилася. Щоправда, увесь час сподівалася, що Роман таки прийде, перепросить, і все повернеться назад.
Проте він не прийшов, і теплого весняного дня Юлія стала дружиною Ігоря. Потім закінчила інститут, пішла працювати, народила сина, через два роки — доньку. Про Романа вона знала лише те, що після її весілля він поїхав з міста. Колишні однокласники розповідали, що живе він у Дніпропетровську, одружився, а от дітей не має.
Тим часом настала перебудова, діти росли, разом із незалежністю прийшла необхідність мобілізувати свої здібності, і з вчительки англійської мови Юлія стала підприємцем. Життя з Ігорем для неї не було складним, але справжнього кохання теж не було. Їх єднали лише діти — Павлик та Олеся. І коли Юля дізналася, що у чоловіка є інша, без жодних вагань розлучилася з ним. Все частіше і частіше згадувала вона свого романтичного Ромео і думала: “Як він? Як склалося його життя?”
...Одного разу Юлія разом із шестирічною донькою купувала подарунок до дня народження сина. Вони довго розглядали фірмові футбольні м»ячі, коли поруч почула напівзабутий, але до болю рідний голос:
— Здрастуй, Юліє!
Це був Роман, ставний, широкоплечий, із тими ж синіми очима, що снилися їй усі ці роки. Юля раптом відчула, що земля попливла під ногами, і немов здалеку почула щебет доньки Олесі:
— То ви мамин однокласник? Класно, а я вже сама вчуся в школі! А це ми моєму братові подарунок купуємо.
Юлія і Роман довго того вечора гуляли містом, парком їхньої юності. Олеся, зазвичай стримана з чужими, бігла попереду, періодично підбігала і довірливо запитувала щось у Романа. А Юля розповідала йому про своє життя — і про бізнес, і про невдалий шлюб, і врешті запитала, ховаючи затьмарений слізьми погляд:
— Чому ж ти тоді не прийшов, не сказав мені: “Не роби дурниць”?
— Я хотів. Але мені заважала гордість. А потім уже було пізно. Я поїхав звідси, досяг успіху, зробив кар»єру — пам»ятаєш, як це було важливо для тебе? Був одружений, але недовго, — тоді тужливо глянув на Олесю, котра розглядала щось на дні озера. — Вона така чарівна, схожа на тебе. А в мене от немає дітей…
Їхні однокласники були вражені, коли найгарніша пара у школі, Ромео та Джульєтта, все ж одружилися – на десять років пізніше, ніж планували. Зараз у їхній сім»ї підростає ще одна дитина. Їхня.
Людмила Світлична,
Рівне.
Похожие новости
Оставить комментарий
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Червень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Вгору