ДУРНЕ, А ПРАЗНИКИ ЗНАЄ...

У радянську добу при райкомі компартії діяла так звана школа молодого комуніста, у якій шліфували політичну орієнтацію тих, хто носив квиток із зображенням Леніна. Мабуть, у компартійних верхах вважали за доцільне підкувати молодих комуністів згідно із вимогами часу. У середині 80-х років минулого століття і я кілька разів ходив до тієї школи.
Якось у залі засідань районної ради півтори сотні молодих ленінців слухали монотонну лекцію оратора з райкому партії. Щоб не заколисати надій партії і держави, які перебували у полоні нудьги, лектор періодично полохав їх запитаннями з історії КПРС на кшталт: «Коли відбувся II з»їзд РСДРП? На якому з»їзді прийняли першу програму партії?» і т. д.
Звісно, у молодих членів партії, котрі закінчили ВНЗу і вивчали там курс історії більшовицької партії, із відповідями на такі запитання проблем не виникало. Я теж кілька разів бовкнув правильні відповіді...
Після занять за давньою українською традицією кілька земляків зібралися у підвальному приміщенні райцентрівського «Універмагу» випити по чарці і, звісно, погомоніти. Тоді вишуканими тостами не хизувалися і краваток за порушення примітивного етикету проголошення застільних промов не чикрижили. Але мій давній приятель, водій з колгоспу «Україна» Саша Корольчук, оцінюючи мої знання з історії КПРС і вдалі відповіді, замість тосту сказав, як відрізав:
— Дурне, дурне, а празники знає...
Тоді ми щиро посміялися з дотепу Олександра. Я і нині часто згадую той жарт. Так вдало і, як кажуть, у «яблучко» може вистрілити лише той, хто від батька-неньки успадкував почуття гумору, бо у жодній школі цього не навчать...
Віталій ТАРАСЮК,
Рівне.