ГРОМАДЯНИН О

Продовження. Поч. у №10
Битися головою об стіну не мають можливості хіба що бездомні. А оскільки громадянин О мав під боком студентську стіну, він її пробив своєю здібною головою, що дало змогу перебратися в однокімнатну квартиру в комунальному будинку. А головне – нове помешкання стало стартовим майданчиком для його сімейного життя.
Якось громадянин О повернувся опівночі у свою холостяцьку. З чергового невдалого рандеву. З досади вгатив підряд дві легкі «Прими» і запив їх іржавою водою з крана. Роздягнувся, вимкнув світло і забрався в ліжко. Почав засинати. Коли чує: за дверима щось шкрябнуло…Не інакше – мишенятко рветься в хороми. Тихенько кашлянув, прислухався… За хвилину за дверима знову зашкрябало. Але дещо сміливіше. Мабуть, це не мишенятко, а ціла миша. Тож кашлянув двічі поспіль.Шкрябання припинилося. Однак невдовзі дало про себе знати. Ще настирливіше. Тоді громадянин О тихенько… нявкнув. За дверима зашаруділо й замовкло на кілька секунд. А потім зашкрябало ще інтенсивніше.
Напевне, маю справу не з мишею, а зі щуром, вирішив громадянин О. І він занявкав одразу кількома голосами. Довелося, щоправда, пригадати всіх котів дитинства.
За дверима зашкрябало на повну силу. Тож довелося організувати своїм голосом ціле котяче весілля! Громадянин О нявкав так натхненно й заповзято, змінюючи інтонації та тембр, що за дверима настала мертва тиша. На якусь мить. А тоді від шкрябання двері аж заворушилися. Ну, це вже нахабство щуряче – зробив висновок громадянин О і схопився з ліжка. Озброївся шлангом від пилососа, підкрався до дверей і рвучко їх потягнув на себе! Під дверима громадянин О побачив… сусідку-пенсіонерку, котра відразу затарабанила:
— Не спиться, пробачте. Вийшла в коридор – й угледіла у ваших дверях ключ. Вирішила делікатно вам дати знати про це, щоб інших сусідів не тривожити…
Громадянин О хотів сказати кілька гострих слів. Але чемно подякував, забрав ключа і зачинив за собою двері. Спати довелося недовго. Як тільки надворі засіріло, в холостяцьку вишикувалася ціла черга сусідів. Вони почергово стукали, заходили й просили одне: продати кота! Господар запевняв, що ніяких котів у його оселі не було й нема.
— А ми чули їхні мелодійні голоси, — навперебій казали сусіди. — Хочемо придбати і собі, аби не виглядати в очах громадськості білими воронами. Громадянин О наполягав на своєму. Не буде ж зізнаватися, що це власний бабський страх перед щурами змусив його організувати самотужки «котячий хор».
Відтоді в його холостяцьку зачастили представники ЖЕКу, санепідемстанції, міліції, товариства охорони навколишнього середовища та любителів тварин… Примушували писати пояснення, запевнення, розписки…До справи підключилась і місцева преса. Один маловідомий журналіст опублікував у тутешній тиражованій газеті матеріал під заголовком «Людина з котячим талантом», чим і виручив громадянина О. Прочитавши цей емоційний твір, керівництво філармонії запросило громадянина О до себе на роботу як артиста оригінального жанру.
Тож почав громадянин О нявкати зі сцени й заробляти на прожиття. У його розпорядженні з’явилася й симпатична випускниця інституту культури та мистецтв. Донявкався громадянин О до того, що холостяцькому життю почав наставати кінець.
… Гидку натуру під парасолею не заховаєш. А коли дійдеш до ручки, буде за що вхопитися. Такою ручкою громадянину О стала кандидат психнаук пані Варвара, його незаміжня сусідка.
— Я – феміністка, — каже пані Варвара, коли на спільній кухні громадянин О намагається роздобути з-під її каструлі собі вогню.
Громадянин О зазвичай ніяковіє. І мигцем біжить у кімнату по коробку сірників. Тим часом феміністка-кандидат на всі чотири камфорки ставить засмалене відро з водою. Сусідові нічого іншого не залишається, як чекати, поки звільниться на газовій плиті місце.
Вода у Варвариному відрі забулькує через півгодини, а потім іще дві години випаровується з нього. Як тільки дно відра починає шкварчати, феміністка-кандидат моментально наповнює його свіжою водою. Процедура булькання та випаровування продовжується. У громадянина О від того піднімається тиск. Він навпомацки береться шукати вихід із кухні, побоюючись, що самокритична Варвара передумає бути феміністкою і з несамовитою швидкістю наповнить своє тонке тіло сексуальним почуттям. А значить, тоді доведеться про вечерю забути до самого ранку.
У цю мить феміністка-кандидат десь так, ніби з того боку Індійського океану, пискливим голосом промовляє:
— Ви мені, шановний, ні на що не натякайте. Я свого відра не облишу! Бачила вже таких хитрунів. Тільки відійди від плити – у відрі починають яйця варити!
Обличчя громадянина О стає блідішим, ніж ота пара з Варвариного відра. “Ліпше було сиру картоплину в кімнаті гризти, ніж висовуватися з причандаллям на спільну кухню”, — подумки резюмує він. І, аби феміністка-кандидат втратила його з поля зору, тихенько лягає на підлогу і по-пластунськи крадеться до дверей.

Продовження у наступному номері.