Відроджують призабуте ремесло

Споконвіку ця професія пошановувалась громадою. У давні часи тих, які стояли біля ковальського горна, зараховували до сонму богів, вважали зв’язковими з потойбічним світом, причетними до таїн людського життя.
А головне – без послідовників Гефеста, Вулкана та Сварога (так називали богів вогню греки, римляни та слов’яни) не відбувалась жодна хліборобська кампанія в селах чи невеликих містечках. Виготовити чересла до плуга, зуби до борони, викувати обруч до діжки, „взути” коня чи „поставити на ноги” віз, дати друге життя сапці чи зламаній косі, зробити завіси до воріт чи огорожу на могилки... Перелік операцій, де вимагались золоті руки майстрів молотка й ковадла, займе чимало місця. Недарма вважалось, що з ними не можна говорити на „ти”. А ще, „балуючись” у вільну від основної роботи хвилинку, ковалі видавали на-гора чудові речі, що ближчі до мистецтва: залізні квіти, фігурні захистні решітки http://shikmetal.ua/ , підсвічники, хрестики та інші речі.
Та прийшов час, коли погасли горна, затихли передзвони молотків у селі, багатоопераційні верстати техмайстерень витіснили прадідівське ремесло, що часто передавалося у спадок. Відрадно, що нині в області починають його відроджувати (так диктує життя) завдяки зусиллям спеціалістів Рівненського навчального центру Державної служби зайнятості.
Добре слово в цьому плані треба сказати про Дубенське мале приватне підприємство „Теренок”, де посвідчення про закінчення спеціальних курсів отримали п’ять випусків — майже півсотні осіб. А обрали для цієї мети „Теренок” не випадково. Тут уже не перший рік існує дільниця художнього кування, виросли спеціалісти, які знають толк у роботі з металом. Так, теоретичну частину вели інженери Євген Засадко та Олександр Момот, практична ж відбувалась під керівництвом начальника цеху Валерія Хоменка. Ото інженер-дизайнер і розповів дещо про незвичні курси.
Серед тих, які виявили бажання освоїти нову професію – люди різного віку. Найстаршому минуло 53, а наймолодші — вісімнадцятирічні. Скажімо, дубенчанин Василь Костюк закінчив не лише профтехучилище, а й Московський університет мистецтва. Чоловік мріє започаткувати власну справу, вже придбав горно і все необхідне для роботи коваля. А мешканець села Пустоівання сусіднього Радивилівського району Михайло Карпюк лише закінчив середню школу. Освоїти професію коваля йому порадили в Дубенському міськрайонному центрі зайнятості. Його ровесник Сергій Середній тиждень був „умілим слухачем”, придивлявся, що й до чого. Але не жалкує, що стільки часу добиравсь у Дубно з віддаленого села Грядки. Млинівчанин Олександр Строкань уже має фах тракториста, але вважає, що й професія коваля йому придасться. Ретельно вів записи, цікавивсь, як діють досвідчені майстри дільниці, де проходив виробничу практику.
Підсумковий екзамен засвідчив, що курсанти добре засвоїли ази нового ремесла. Виготовлені ними підсвічники, решітки до каміна, деталі до поручнів, урни, підставки під вазони та інші оригінальні речі отримали високу оцінку фахівців. Недарма ж двом із них присвоєно четвертий розряд, іншим – третій. До речі, мирогощанця Євгена Карасюка та Руслана Калинця з приміської Кривухи запросили працювати в „Теренок”.
Був приємно здивований, коли дізнавсь, що на курси записались і досвідчені робітники дільниці Володимир Коломієць і Сергій Никитюк. Значить, досвід – діло добре, та не зайвим буде й документ про набуту професію коваля.
Оволодіти секретами призабутої професії в хорошій навчальній базі МПП „Теренок” (директор Сергій Куріс) виявили бажання також мешканці Млинівського, Демидівського, Радивилівського та Гощанського районів, переважно вчорашні безробітні. Бо у гарної справи – широкі крила. І впевнений, що тут „куватимуть” ще господарів кузень, де споконвіків виготовляли продукцію для миру і для воєн.
Це тим більше відрадно, що ковальська професія належить до давніх. І помаленьку відходить у небуття, як і бондарство, гончарство. Тому треба вітати, що і в Гощанському районі, за прикладом дубенчан, допомагають бажаючим оволодіти ковальською справою.
Відвідавши „Теренок”, не міг не поцікавитись роботою дільниці художньої ковки. Часто можна почути напівсерйозне-напівжартівливе твердження, ніби швець ходить без чобіт, кравець – без сорочки, а стельмах ходить пішки. Якщо говорити про цех художньої ковки, то тут добре потрудились над оформленням власних приміщень і території. Отже, клієнти, які приходять у мале приватне підприємство, мають змогу оцінити вправність його майстрів: радують око фігурні металеві решітки на вікнах, ажурні огорожі, хвіртки, сучасні ліхтарі, урни для сміття, підставки для квітів. Та і в древньому граді чимало „наслідили” майстри „Теренка”. Бо допомогли впорядкувати територію управління газового господарства, Свято-Миколаївського храму, міськрайонного центру зайнятості, лікувально-діагностичного центру „Піраміда”, Майдану Незалежності, „Приватбанку”. Можна тільки подивуватись творчій фантазії майстрів, які допомагають збагнути музику застиглого металу. Додайте сюди приватні замовлення нових українців Дубна, Шумська, Бродів, Костополя. Отак і підкріплюються рядки реклами, що тут виготовляють високохудожні різноманітні вироби.
Всього п’ятеро людей у цеху. Та це — справжні професіонали. Замовнику пропонують той чи інший зразок певного дизайну, за діло беруться ковалі Володимир Коломієць, Юрій Тарасюк, слюсар Віталій Карплюк, електрозварювальники Володимир Лагетко, Руслан Калинець. Виготовлене, як правило, здають з першого пред’явлення: клієнт отримує річ добротну, а майстри підтверджують власний імідж.
Окреме слово про дизайнера Віталія Хоменка. За спеціальністю художник-оформлювач, одинадцять років мешкав у Ризі, де спілкувався з художниками академії мистецтв, чимало перейняв із оформлення вулиць столиці. Мріє відновити призабуте ковальське ремесло і прилучити земляків до таємниць колишніх майстрів, які по собі залишили гарну славу, перетворюючи залізо на високохудожні речі, що справді межують із мистецтвом.
Нарешті, цікавий штрих. Коли потрібно було виготовити десять „Золотих колосків” для відзначення колективів та відомих людей Дубенщини, філігранну роботу із заліза виконав Валерій Хоменко. Вдалась вона на славу.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.