Рівне:

Створення та просування сайтів

Таємниці Горинь-ріки…

Таке життя 30-бер, 2006, 10:459 prov 1 345
Люба дуже поспішала. Така надзвичайна тиша буває тільки перед грозою. І справді, тільки вона зачинила за собою двері, на вулиці почалася злива.
Люба працювала медсестрою в пологовому будинку. Містечко було невелике, але в ньому була лікарня, захована в заростях густого парку. Тітка Валя докладно розповідала про все, що відбувалося під час її чергування. Та Люба сприймала те лише краєм свідомості. Якась незрозуміла тривога стукала в її серце, яке, мов несамовите, калатало в грудях, болем і дзвоном наповнюючи мозок. А тітка Валя притишеним голосом говорила:
— Ця породілля якась дивна. Здається, жінка як жінка, та щось насторожує мене в її поведінці. А що саме — точно сказати не можу. Вона вже скоро має народити. І чому вона потрапила саме до нас? Прийшла сама, документів не має ніяких. Каже, що їхала в автобусі і раптово відчула перейми. Ні до кого не телефонувала, немов ховається.
Дощ трохи притих і тітка Валя бігцем кинулася мокрою вулицею, добре, що живе недалеко. А Люба ввімкнула в коридорі світло й обійшла палати. Жінки забрали з дитячої малюків, і, стривожено поглядаючи за вікно, бережно тулили їх до грудей. Блискавиці, що раз за разом перерізували чорне небо, і звуки грому лякали їх. Дощ, що був трохи вщух, розпочався з новою силою і лив, як з відра.
Породілля, про яку розповідала тітка Валя, була ще зовсім дитиною. Звали її Катею. Люба старалася допомагати її, даючи поради, як потрібно себе поводити. Та Катя робила все наперекір, немовби основним її завданням було зашкодити дитині. Коли Люба зробила зауваження, та зашипіла:
— Не треба воно мені! Хай краще і не народжується!
Люба не встигла нічого відповісти, бо Катя моторошно закричала-застогнала і через якусь мить почувся дитячий плач. Хлопчик — міцний, здоровий! От і слава Богу! Вона сповила дитя, поважила, тоді оглянула Катю:
— Лежи спокійно, потім поговоримо, а то ти від болю немов розум втратила, — не сприймаючи серйозно слів Каті, хотіла віднести хлопчика до дитячої кімнати Люба.
— Не візьму його. І годувати не буду. Напишу відмову — це вже вирішено давно. А в душу не лізь — без тебе натоптали, — говорили гарні виразні вуста Каті, а великі сині очі були холодні і жорстокі.
… Дощ тривав, небо гуркотіло і палало блискавицями. Серед цього шалу природи почулись зовсім інші звуки — хтось щосили гримав у двері невеликого будиночка. Люба бігцем кинулася відчиняти. Так от чому весь час відчувала незрозумілу тривогу — за дверима стояв Степан — чоловік її сестри-близнючки Наді.
— Що? — аж закричала Люба.
— Знов, знов так, — розмазував по обличчю сльози і дощові краплі Степан. Він кинувся назад у стихію і через мить приніс на руках бережно закутану в брезентовий плащ дружину. Та тихо стогнала, несамовитими очима оглядаючи суцільну стіну дощу.
Люба моментально зорієнтувалася. Вона послала Степана за лікарем, а сама стала поратись біля Наді.
… З дитинства вони були нерозлучні, мовби і справді були однією дівчинкою, бо їх могли розрізняти хіба що батьки. Та згодом розлучились: Люба пішла до медучилища, Надя — у педінститут. В один день відгуляли весілля та й закрутило життя святами та буднями, радощами і смутками. В Люби все ладилось: знайшла з чоловіком спільну мову, ростили трьох синів, на роботі її цінували.
А в Наді навпаки: на роботі проблеми, Степан до стовпа ревнує, та й з дітьми… Надя теж уже мала б сина-п’ятикласника, але трапилася трагедія — втопився в Горині Степанів брат — Федя. Три дні шукали його, і коли нарешті спотворене смертю, водою і хижою рибою тіло постало перед очима рідні — в Наді почалася істерика, що викликала передчасні пологи. Недоношений хлопчик був мертвий.
Надя довго лікувалась. Стрес загострив її почуття — вона панічно боялась води. Всі вагітності закінчувалися викиднями, лиш тільки починалась гроза. Нарешті Надя потрапила на прийом до відомого лікаря — психотерапевта. Зараз вона була на дев’ятому місяці, почувала себе добре і нічого не вказувало на наближення біди. І треба ж таке — ця злива, ця стіна води знову викликала рецидив.
Люба оглянула сестру. Добре розуміючись у своїй роботі, впевнилась, що справи кепські. В родильній Надя кричала так дико і страшно, що Люба до крові кусала губи, стримуючи власні ридання. З розпачем хотіла знайти якийсь вихід, але вже нічого не можна було зробити, і вона тремтячими руками прийняла мертвого хлопчика.
Вколола Надії заспокійливе і стала гарячково обдумувати ситуацію. Коли тоді, після похорону Феді, вони повертались з кладовища, ненароком підслухали розмову двох кумась:
— Зробила Галька весілля в один день – ось Люба і забрала все щастя собі, а Наді лиш сльози та невдачі дістались. Це вже перевірено, що в один день одружувати дітей не можна.
Люба ще раз відчула біль у душі від тієї розмови, хоч пройшло вже багато років. Чимдуж кинулася до дитячої, схопила щойно народжену Катею дитину і поклала біля сестри, а мертвого хлопчика віднесла на операційний столик.
По коридору вже йшов лікар, якого привіз Степан.
— Гарний, здоровий хлопчисько, хоч і зарано народився. Чи неправильно визначив термін пологів? — сам до себе гомонів старий досвідчений лікар. — Але все вже позаду. Вітаю вас, Любо. А цього віддайте родичам — хай поховають. Тут все зрозуміло — дитя недоношене, — з гіркотою у голосі констатував лікар смерть, що так часто супроводжує народження.
Люба тремтіла, як у лихоманці. Вона боялась не так за себе, як за Надю, яка може не пережити страшної правди. Лікар вернувся додому. Він поспішав — незважаючи на дощ, вони чекали гостей — сьогодні дружині виповнюється 60!
— Так! Тепер головне порозумітися з Катею! Що ж вона скаже їй?
Та на Любину сторону стало саме Провидіння — воно взяло ситуацію в свої руки і керувало думками, словами, вчинками людей. Катя прийшла сама. Довго стояла і мовчала. А тоді прохрипіла:
— Не думай, що я дурна. Чула — дитя не кричало. А потім ти забрала моє. Поміняла?
Люба приречено мовчала. Що могла сказати, які слова допоможуть у ситуації, коли вирішується так багато.
— Мені він не треба! Заплатіть 10 тисяч доларів і забирайте.
Люба чекала всього, але не такого. Глянула в очі Каті і здригнулась — там була синя крига. А те ж Провидіння говорило з неї її ж устами:
— Де ж взяти тих 10 тисяч? Сума велика… Та й не вірю, що віддаси, хай і за такі гроші. Потім передумаєш — усім клопіт. Краще забирай відразу — то ж твій син! А, може, він від наркомана якого, боїшся, що буде калікою, тому і кидаєш? — і завмерла в чеканні. Добре розуміла, що раз піддавшись на шантаж, зробить із Каті ката своєї душі, бо та щоразу вимагатиме все нові суми.
Катя такого не чекала — думала, що її вмовлятимуть, обіцятимуть золоті гори. А Люба, стараючись бути спокійною і впевненою, втомлено сказала:
— Завтра все вирішимо. Викличемо твоїх батьків, почуємо їх думку. Та й чи Надя захоче…
— Не смій батькам. Забирай його, роби що хочеш, але мені дай спокій. Лише одну умову маю — ти сама поховаєш мертвого, бо я … — не доказала, махнула рукою і тримаючись за стіну, пішла до палати.
Вранці її вже не було — втекла. Хто вона, яку трагедію пережила, чому втратила людську подобу, ставши звіром? Але ж звірі не кидають власних дітей. Люди страшніші в своєму егоїзмі за тварин.
… Люба часто приходить на могилу племінника, якого назвала Іваном. Всі вважають, що вона доглядає за місцем, де знайшов притулок покинутий хлопчик. Яких тільки квітів тут немає. А в її серці все глибше пускає коріння почуття провини. Чи правильно вчинила?
Спустилась до Горині.
— Понеси за водою мої тривоги і жалі, люба річко, очисти мої помисли і змий моє серце, річковою лілією пошли в мою душу тиху радість і спокій!...
Байдуже несе свої води красуня-ріка. Заключно загув церковний дзвін — люди збирались на вечірню. Привітно рипнули старенькі двері. Відразу зустрілась очима з Надею, яка привітно і щасливо усміхалась. Гаряча Любина сльоза упала до ніг Богородиці, як подяка за щастя сестри і благання про прощення за свій гріх, що заповнив її душу гіркою мукою і невисловленим каяттям.
Людмила ДАВИДЮК,
с. Велике Вербче
Сарненського р-ну.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору