Як я пізнавала СВІТ

Але виникло прагнення політати. Який же він, той політ. Перший раз вирішила спробувати злетіти з печі. Довго вимощувала дорогу на піч, нарешті, вилізла. Зав’язала мотузку за комин печі (для страховки), взяла її в руки і… шугнула донизу. Ух…хх…х!

Скотилася на бочку з тістом…замішала його ногою, гримнула на піл, вхопила улюблену подушечку і дзвенькнула, нарешті, на нещодавно вимиту підлогу. Ха…х…х! Гах! Це за мною “летіла” бочечка з тістечком, яка і прикрила моє несподіване здивування від приземлення. На підлозі вже була не я. А купа великого сирого пирога, який ніби сходив і сходив, став таким величезним, що заплакав жалібно – жалібно. А здивовані домашні, отетерівши від грому, шукали мене. І, нарешті, “відкопали” від тіста, знову протерли мої ”заплакуняні” оченята.

Пролетіла і пролетіло. Не набили, бо і так гуля завелика вилетіла. Але… політ все ж відновила, правда, не з печі. Вийшла на простір. Але це вже інша історія. І наступного разу я вам її розкажу.

До зустрічі. Ваша подружка Пролісинка.

Сторінку підготувала Тетяна Луківська.