Синичка: – Ще в нашому лісі сніги лежать, та перший струмочок сьогодні лиш проснувся, продзвенів мені на вушко, що Весна вже збирається в дорогу.
Зайчик (радісно підстрибнувши): – Швиденько ходімо їй назустріч.
Провенсюша: – І помандрували вони вдвох. Аж тут викотилось на небо ясне Сонечко.
Сонечко: – Добрий день, друзі!
Синичка і Зайчик (водноголос): – Привіт, любе Сонечко!
Сонечко: – А куди це ви поспішаєте?
Зайчик: – Весну зустрічати.
Синичка: – Чи не видно тобі її згори?
Сонечко: – Ану, пошлю своїх гінців – промінців на всі стежки – доріжки, що ведуть до лісу… Нехай роздивляться , на якій дорозі вже вона.
Зайчик (нетерпляче): – Чи бачиш ти весну?
Сонечко (радісно): – Ой, бачу! Ген-ген вона за високими дубами. Вже недалеко. Ще трошки і до нас завітає. Щось розсіває на полях і до нас завертає.
Пролісинка: – На галявині з’являється Весна.
Весна: Чую, чую, що кличете мене. А я іду лісами, йду лугами, розсипаю квіти і трави, щоб зацвіла земля барвистими килимами. Почекайте ще трошки. Ось мине лютий і зустрінемось. А зараз я вам подарую найперші квіти.
Провенсюша: – Вклонилася Весна всім, сипнула чарівного насіниння і… розквітнув на галявині Первоцвіт.
Первоцвіт: – Спасибі Весно – красна, що розбудила мене від зимового сну.
Пролісинка: – Засяяв Первоцвіт, розсипав свою красу весняну. Потепліло навколо. А на Зайчикові кожушок став новим, гарним. Зраділи усі, розвеселилися і заспівали веснянку, щоб скоріше Весна поверталася до нас. Зустрічаймо, любі друзі, Весну – красну