Що читають у Радивилові?

Якщо задати собі просте запитання, коли ви востаннє брали до рук книгу, навряд чи багато хто з нас пригадає цей історичний момент. В особливо запущених випадках — десь у шкільні часи. В найкращому випадку — у студентські.
Напередодні дня книги вирішила провести невеличке дослідження: що і де можна почитати у Радивилові. Розпочала свої пошуки з місця, де книгу можна взяти безкоштовно або за символічну ціну. Правильно, це бібліотека. Її постійні працівники, люб’язно погодилися відповісти на мої запитання. Як виявилось, книги тут все-таки беруть — пригодницьку літературу, фантастику, соціально-побутову, романи. В читальному залі попитом користується різноманітна періодика, енциклопедії, довідники. Можна взяти щось і додому, заплативши за добу 50 копійок (на абонементі плата за книгу вдвічі менша). На запитання, чи є надходження української книги, бібліотекарі кажуть, що вітчизняні видавництва зараз в основному перевидають класику — як-от Загребельного, Винниченка. Але рівень надходжень вселяє оптимізм — тільки за перший квартал цього року бібліотека отримала десь 200-300 книг. Наприклад, нещодавно на абонементі з’явились книги, що особливо приємно, вітчизняного походження — Раїси Іванченко, Марини та Сергія Дяченків, а ще — краєзнавчий нарис радивилівця Максима Будька «Степань». Є також двотомник Вадима Пеунова, книги Володимира Дрозда та ін.
В середньому за день у бібліотеці буває 30-50 чоловік. Впливає на відвідуваність і сезон — традиційно влітку, коли безліч городньо-хатніх клопотів, потік читачів менший, ніж узимку. А ще — багато хто з молоді нині надає перевагу Інтернету. Студенти скачують готові реферати, не бажаючи робити виписки, перечитувати газети та літературу.
Далі мій шлях проліг туди, де книги продають (або ж дають напрокат). Отож, в універмазі хоч і нема у нас великого книжкового відділу, проте на полицях у канцтоварах з українських авторів знайшла П.Загребельного, Є.Філа, С.Плачинду, І.Білика, є й дитяча, довідкова література, підручники, детективи, казки для наймолодших. Продавець Євгенія Тишковець каже, що книги таки купують. На момент нашої розмови підійшов і покупець — Ігор Курій (на фото), котрий шукав літературу з бджільництва.
Нарешті, у скромній коробці на ринку я побачила лише так звані «кишенькові» книги у м’яких обкладинках, за зовнішнім виглядом яких видно, що попитом вони таки користувались. Там були детективи Устинової, Донцової, любовні романи Кіри Буреніної, Джейн Рейзер та інші книги подібного характеру. Українських авторів не знайшла. Кажуть, раніше на ринку був відділ книг.
Як свідчать економічні закони, попит породжує пропозицію. А тому, якщо немає масового читача, хто ризикне викласти чималу суму за недешеві книги і відкрити солідний відділ? Про книжковий магазин годі й мріяти. Це можуть собі дозволити лише великі міста, скажімо, Львів, де потрібну літературу знайти все-таки простіше. В одному із дослідженні читала, що українці взагалі малочитаюча нація, і обирають частіше телеекран, аніж слово в палітурці. Тому й письменники наші, які якось примудряються видавати таки свої книги, живуть далеко не так, як авторка «Гаррі Поттера».
Наталя АНДРІЮК,
Радивилів.