ГРОМАДЯНИН О

Продовження. Поч в № №10-16
Вранці п’ятеро представників партії приперли… велетенський настінний годинник. Почепили на стіні навпроти столу, завели і преревірили, чи бемкає. Презент бемкав тричі на день: о дев’ятій, дванадцятій і вісімнадцятій. До нього громадянин О призвичаївся. Як тільки наставав момент бемкання, затуляв вуха ватою.Але якось знову завітали представники партії тричі народних депутатів і попередили, що о дев’ятій, дванадцятій і вісімнадцятій громадянину О телефонуватиме щодня їхній генеральний.
Наступного ранку рівно о дев’ятій пролунав телефонний дзвінок. Голос абонента виявився гучнішим годинникового бемкання:
— Ти презент отримав? Після кожного його бемкання маєш нести нам “штуку”. Зрозумів? Інакше за отримання хабара сидітимеш! Свідки в нас є!..
З тих пір після кожного бемкання громадянин О біжить зі “штукою” в партію тричі народних депутатів.
…Великі гроші громадянин О побачив на… чорничних кущах. У синочковому шкільному підручнику. Ягоди ці, як він вичитав, користуються великим попитом у столичних зарубіжних гурманів. Як тільки настала пора ягідних жнив, трикімнатна громадянина О перетворилася на заготівельний пункт. Господар зважував сировину, доктор психнаук пані Варвара розраховувалася, її мама пересипала ягоди в кошики, а синочок Петрусь дегустував.
Коли настав момент поїздки з товаром до столиці, Варварина мама наполягла, аби зять збирався в дорогу…
У провінційну Вип’янку пасажирові потяга “Ковель-Київ” громадянинові О поталанило потрапити завдяки тещиним оселедцям, які він злопав у дорозі і через які так захотілося холодної води, що на ходу вистрибнув із вагона, вгледівши у вікні колодязного журавля…
Напившись досхочу колодязної води та погасивши нею солоний вогонь оселедців, він відразу зрозумів свою фатальну помилку. Полягала вона в тому, що на ранок він мав бути на столичному пероні, місці домовленої зустрічі з представником ресторану для іноземців, який купував поліські чорниці. Й ось ця ось перша поїздка зірвалася через кляті тещині оселедці, були б вони в морі втопилися. П’ять кошиків чорниць поїхали до столиці без громадянина О…
Додому з Вип’янки бізнесмен-невдаха дістався попутним транспортом. Чорниці у столичний ресторан тепер тарабанитиме теща, себто Варварина мама. Сьогодні вона вже збирається на потяг. Громадянин О впросив її взяти в дорогу два кілограми солоних, як ропа, оселедців.
… Замість телемайстра з Петруся виріс фотограф. Очевидно, далася йому батькова звичка брати з життя все готове. Йому запропонували роботу спецкора міської газети «Сліди мамонта».
Керівництво місцевої тюрми для рецидивістів одного недільного дня запросило Петруся-спецкора до себе на екскурсію з метою продемонструвати громадськості демократичність і відкритість життя засуджених.
Чому саме його? Із двох причин. По-перше, неперевершений у краю фотограф зробив начальнику тюрми такі знімки на закордонний паспорт, що той себе на них упізнав лише за допомогою старшого слідчого з особливо важливих справ облпрокуратури. Відтак, вирішив закинути негідника бодай на годину в коло рецидивістів. Нехай потрясеться паршивець! По-друге, цей фотомонстр досить друкований. Як кажуть активні читачі, з курячого посліду може кулю виліпити. Тож після екскурсії в тюрму видасть чудовий фоторепортаж про повнокровне життя виправної установи, якою деякі жартуни лякають новопризначеного санітарного лікаря обласного центру.
…Важкі тюремні ворота видалися неперевершеному фотомайстру дверима в потойбічний світ. Коли вони зі скреготом відчинилися, і він у супроводі червонощокого прапорщика їх проминув, у крові забулькали перші краплі адреналіну. Коли ж опинився в широкому і напівосвітленому тюремному коридорові, його вмить обступили… рецидивісти. Петрусь лагідно посміхнувся мешканцям виправної установи і зняв із тонкої шиї фотоапарат. Відкрив фотооб’єктив – і тут, наче з-під бетонної підлоги, виріс чисто поголений та охайно одягнений зек років сорока.
— Батечку, щиро запрошуємо в наші робочі цехи, — з інтонацією досвідченого педагога звернувся зек до неперевершеного фотографа.
Спецкор мимоволі потис новому гідові в тюремній робі інтелігентну руку і рушив за ним і всією зеківською колоною в робочі цехи…
Із тюремних воріт неперевершений фотограф вийшов у супроводі того ж червонощокого прапорщика. На вулиці його вже чекав із розкішним букетом червоних троянд сам начальник виправної установи. Вручивши квіти, полковник щиро подякував гостеві за творчий візит і побажав правдивого та змістовного фоторепортажу про демократичне і відкрите життя установи, якою інколи деякі жартівники лякають у місті новопризначеного санітарного лікаря.
На такий теплий фінал екскурсії неперевершений фотограф аж ніяк не сподівався. Власне, заходив у ці ворота він зі страхом в очах, сподіваючись стрітися з тюремними монстрами, котрі мали ображати його, скаржитися на нестерпні умови, незайнятість… А побачив і зафіксував епізоди, яких не знайдеш і в міському будинку культури. Адреналін у нормі, і гонорар очікує.
Повертався Петрусь у редакцію “Слідів мамонта” рейсовим автобусом у піднесеному настрої. А в цей час підлеглі начальника виправної установи в службовому приміщенні переодягалися і чортихалися. Бо ж годину тому їм так не хотілося залазити в шкури зеків-рецедивістів. Та на що тільки не зважишся заради збереження роботи та позитивного фоторепортажу!
Продовження у наступному номері.