ГРОМАДЯНИН О

Продовження. Поч. в № №10-18
Якщо у ваших трусах луснула резинка, це ще не значить, що звільнилося місце для чемпіонського пояса. У громадянина О луснуло терпіння. І він терміново повернувся з курорту додому, щоб порадитися з хірургом-кумом щодо своїх несподівано відкритих здібностей. Дорогою до лікарні громадянин О нишком гордився тим, що здатний будити народ своїм потужним хропінням…
Хірург Синичка повернувся з операційної у свій кабінет стомленим.
— О, — мало не співом звернувся до господаря кабінету нежданий гість. — Я на хвилинку. Хочу порадитися…
— Прошу, прошу, куме, — знімаючи гумові рукавички, защебетав соловейком Синичка. — Ви якраз упору. Поки я ось руки помию, присядьте на диван. І ми миттю свіжину організуємо.
Громадянин О, почувши слово “свіжина”, насторожився. У цей час у кабінет зайшла операційна сестра з наповненим поліетиленовим кульком.
— Нате ось, Петре Петровичу. Смажте і ласуйте. Печіночка ще зовсім тепла.
І справді, з кулька медсестра виклала на стіл чималий шмат печінки. Хірург Синичка дістав зі столу скальпеля, дерев’яну дощечку і, як професійний кухар, почав різати на дрібні шматочки свіжину.
Громадянин О втупив на руки Синички перелякані очі і завмер. За якусь мить він відчув у животі нудоту. Зціпивши зуби, відвернув голову від Синички, котрий знову взявся за приповідку:
—Таке життя, таке життя. Поки прооперуєш, шлунок уже дає про себе знати. Добре, що…
Громадянин О затулив пальцями вуха. Слів він уже не чув. Вловлював лише шкварчання на пательні. Поволі йому стало зовсім зле. До горла підкотилася велика кулька слини, захотілося в туалет. Він вийняв із вух пальці, щоб звестися з дивана. Але хірург Синичка раптом запитав:
— Вам, куме, “Мівіною” чи “Ароматикою” приправити?
Громадянин О відчув, як паркет під ногами почав провалюватися. Голова пішла ходором. І гість поволі зсунувся з дивана…
Прочунявся він за півгодини. Розплющив очі і прислухався. Операційна сестра доповідала хірургу Синичці:
— Я, Петре Петровичу, сказала нашій технічці, щоб більше кабанчика різати в операційну не привозила. Нехай вдома коле. Бо через колійську майстерність нашого паталогоанатома відсоток випадкової смертності серед відвідувачів лікарні піде різко вгору.
… Півень з підрізаними крильми кукурікати не перестане. Пам’ятаючи припущення Варвари-угодниці про своє політичне майбутнє, громадянин О вкотре завернув на партконференцію. Адже дорожив кожним партійним квитком.
— Колеги, шановні колеги, — так урочисто промовив громадянин О. — Сьогодні наша країна, наше суспільство потребують сили, яка б вивела наш народ і нас із вами на шлях істини. І така сила є. Ім’я їй – Нетрадиційна народна партія!
І сам собі зааплодував.
Одначе із зали його підтримав лише партієць Спотикачка, котрий устиг за кілька хвилин роботи парткоференції добряче виспатися. Решта делегатів дружно захихикали.
Громадянин О закліпав од несподіванки червоними очима і… попросив вибачення за неточність.
— Шановні однодумці, хвилиночку, — уже менш урочисто, сказав громадянин О. — Як-не-як, у ваших лавах я лише перший день. Тому вийшов такий казус з назвою партії. Дозвольте продовжити свій виступ.
Зала ще раз хихикнула. І громадянин О наголосив:
— Вельмишановні соратники! Нашому знедоленому люду, нашій убогій державі своє плече сьогодні здатна підставити тільки Партія народної традиції! Тільки вона!
Громадянин О відчув, як по тілу забігали комашки. Ноги мимоволі почали терпнути. Як і язик. Та залишати трибуну йому аж ніяк не личило. Тому перепросив президію і залу за перекручення в назві партії. І повів мову далі:
— Рідні мої земляки! Чорна хмара негараздів накрила країну. У цій ситуації можна вхопитися за єдину рятівну соломинку – Партію традиційного народу!
Залу аж захитало від накотистого сміху. Дехто з делегатів затупав ногами, а головуючий аж свиснув.
Громадянин О і собі свиснув. З переляку. Йому хотілося в цю мить провалитися крізь сцену. Він витер хустиною мокру шию, а тоді… вибачився за непорозуміння.
— Мужні і терплячі патріоти! – щосили витис із себе чергову порцію свого партійного лексикону громадянин О. — Країна – в небезпеці! І жодна політична сила не здатна це зрозуміти. Окрім Партії традицій народу!
Тут уже затупала ногами і президія. А головуючий схопився з крісла разом із відірваним од столу мікрофоном у руках.
— Ганьба! Ганьба! – заскандували делегати.
Зала почала висувати пропозиції:
— Виключити О з партії!
— Хворих на голову у нас своїх вистачає!..
Громадянин О відчув, що все його тіло отерпло. Так кепсько він ще ніколи в житті не почувався. Але громадянин О пам’ятав про партійну дисципліну. Відтак, наче сосюрівський комсомолець перед розстрілом, випалив:
— Пробачте, високоповажні партійці, і знайте: за два останні місяці – це дев’яносто дев’ята в мене партія! Такий ритм партійної активності спонукає просити вас, аби ви виключили мене з Народно… Традиційно… Словом, партії. Піду далі. Можливо, в наступній мене зрозуміють.
Продовження у наступному номері.