Відчайдух пішки йшов з Луганська на Млинівщину. Добирався додому один місяць і три дні

Нещодавно в одній із центральних газет прочитав оприлюднену Міністерством охорони здоров’я України інформацію, у якій ішлося про те, що середньостатистична жінка у нашій країні живе 72,4 року, а чоловік – 61,5. Причому, лише три роки тому чоловіки в середньому жили на рік, а жінки – на два довше. Звісно, справа лікарів, науковців, демографів та інших фахівців досліджувати, що вкорочує віку співвітчизникам і псує далеку від європейської демографічну картину. Я ж хочу розповісти про людину, яка у поважному віці (82 роки!) не тільки зберігає активні фізичні кондиції, а й досі успішно трудиться підвожчиком у ТзОВ «Радівське». Мова йде про Іларіона Кондратюка із Кораблищ…
“ИСКУПАЛ ВИНУ” В ПЕЧОРІ
За віхами долі Іларіона Кондратюка можна безпомилково давати характеристику поколінню, яке прийшло у світ за панської Польщі, зустріло “червонозоряний” вересень 1939 року, який згодом успішно поховав надії українців. Велика Вітчизняна війна стала ще одним духовним іспитом, як і післявоєнне десятиліття важкої, почасти невдячної праці у колгоспах.
До війни Іларіон разом із батьком хазяйнував на 5-ти гектарах землі. У 1943 році ковпаківці, які рейдували у Карпати, поблизу села для потреб партизанів відібрали у юнака коня.
- Війна є війна! – так прокоментував цю втрату Марко Кондратюк. Десятки тисяч людей щодня гинули на фронтах, тож розводити якісь суди-пересуди за коня старий господар не став.
А Іларіона того ж 1944-го у своєму селі ледь не розстріляли. Ті ж таки ковпаківці. Принаймні, так називали вершників у червонозоряних кашкетах. Хтось із дурного розуму їх обстріляв, когось убили чи то поранили. Ось тоді під гарячу руку скривджених місцевим населенням партизанів потрапили Іларіон та ще кілька односельців.
- Ми вас визволяємо, а ви у нас стріляєте! – дорікнули кораблищенцям. – Ми теж можемо вас розстріляти!
Однак ніхто карати селян не став. Зупинила можливу розправу якась поміркована голова:
- Не надо! Они кровью искупят свою вину!
І хоч Іларіон Кондратюк жодного відношення до стрілянини не мав, все-таки три роки у Печорі далеко за Воркутою “искупал вину” на лісокомбінаті. Лише селянський гарт і, очевидно, міцні генетичні корені роду трударів дали змогу витримати цей страшний іспит на виживання.
ПІШКИ ІЗ ЛУГАНСЬКА В… КОРАБЛИЩЕ
Після десятимісячного перебування вдома 20-літнього парубка відправили у так зване ФЗО – “фабрично-заводское обучение” у Луганськ. Три місяці працював у шахті, на поверхні, став свідком загибелі кількох шахтарів. Можливо, трагедія у шахті остаточно сформувала рішення тікати додому разом із Миколою Вороньком зі Смордви. Добиралися додому один місяць і три дні. А всіляких гірких і веселих пригод, які траплялися у Донецьку, Дніпропетровську, Житомирі, Вінниці, Шепетівці – не злічити.
ФІРМАН РУЧКАВСЯ З МОЗГОВИМ
У повоєнному вирі якось упорядкувалося життя Ілларіона Кондратюка, якого у селі здавна поважно величають “Маркович”, віддаючи таким чином і шану батькові славного трударя землі вкраїнської. У його колгоспну долю вписалася майже вся історія місцевого господарювання. Двадцять один рік возив голів колгоспу, тож не дивно, що вважався ледь не другою людиною після своїх керівників. Якраз у ті щасливі роки, коли у буйноцвітті літ нуртувала молодість і сила вигравала, Іларіон Кондратюк скупався у людяності перших секретарів обкому і райкому Компартії України Івана Мозгового та Михайла Усанова, ручкався із товаришем Новаковцем та іншими високопосадовцями з Рівного та Млинова. Згодом Іларіон шість років був завідуючим фермою, три роки очолював городню бригаду. І досі пам’ятає, як за сезон збирали по 18 тонн помідорів, до 100 тонн огірків, а капусти й не рахували. Крім цього, у колгоспній біографії невтомного трудівника шестирічна сторінка, коли палив котла у кормоцеху ферми. І всюди кораблищенський хазяїн справлявся з обов’язками, за що йому дякувало і начальство, і такі ж, як і сам, рядові господарського фронту. Зрештою, і досі у селі його вважають найкращим їздовим за всю історію колгоспу.
І У 82 РОКИ БОРОЗНИ НЕ ПСУЄ…
У майже шістдесятилітній трудовій біографії Іларіон Кондратюк має “прогул” лише за 2003 рік. Бо й у 82-річному віці працює підвожчиком кормів у ТзОВ “Радівське”. Причому, трудиться на совість. І втоми не відчуває. Мабуть, на лісоповалі у Печорі було важче.
Невістка Марія, дві внучки, правнучка і правнук, повага від них – то найкращий еліксир молодості та допінг для відновлення фізичних і духовних сил. Коли сімейство Кондратюків збирається у Кораблищах, то глава родоводу забуває про втому. Цікаво, що Іларіон невістку собі наворожив сам. Якось їхав в автобусі, а вродливе дівча запропонувало йому місце для сидіння.
- Ось комусь пощастить із невісткою! – напівжартома-напівсерйозно висловив вдячність чоловік.
- Якщо маєте сина, то і вашою невісткою стану! – відпарирувала красуня.
Звісно, тоді цей діалог обоє сприйняли за веселу автобусну дипломатію. А коли син Микола привів у хату невістку, то на серці у батька оселилася вічна і щира вдячність Богу: вихована красуня з автобуса стала його невісткою. І звали її Марія.
Не секрет, що додає Марковичу снаги до праці і сил те, що він не вживає спиртного. Років із тридцять і граму дурману не мав у роті. Хай би оту безалкогольну паузу взяли за взірець численні випивохи, яких тепер у селах, як мух у спасівку. А ті, хто вештається без діла і обскубують батьківські мізерні доходи чи бабусині пенсії, нехай теж беруть приклад із 82-річного газди. Кінь, корова, п’ятеро свиней, 1,40 га городу – не весь хазяйський набуток Кондратюків. До речі, Іларіон Кондратюк сам ходить за плугом і, як кажуть, борозни не псує, і нікого не вмовляє пособити… Гарт трудоголіка дається взнаки.
Колись Марковичу напророкували, що він проживе 103 роки. Нехай допомагає йому Господь у життєвих справах, яких із віком у сільського хазяїна не меншає…
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.