НЕ УЯВИТИ ДУБНО БЕЗ ДУБІВ. А БЕЗ ТОПОЛЬ?

Під час велелюдного зібрання з нагоди 900-річчя Дубна відомий поет Іван Драч запропонував посадити в літописноту граді 900 дубків. А через два місяці озброєні лопатами заступник міністра праці та соціальної політики Світлана Вегера, редактор журналу „Жінка” Лідія Мазур, відома співачка Марія Стефюк, голова „Пласту” Ольга Ткаченко (Німеччина), Олена Родак (Канада), голова Всеукраїнської „Жіночої громади” Марія Драч разом із представницями цієї громадської організації Львівщини, Тернопілля, Полтавщини, Івано-Франківщини („десант” налічував понад 80 „бойових штиків”) посадили 925 деревець біля Свято-Миколаївського храму, пологового будинку, ЗОШ №6, в урочищі Палестина. Посадили з надією, що зашумлять густими кронами дуби-велетні, нагадуючи прийдешнім поколінням про велич і невмирущість нашого народу. Народу-творця, народу-переможця, народу, в якого нема і не буде переводу.
Від „висадки” солідного жіночого „десанту” минуло майже десять літ. В алеях біля школи третина деревець загинула: їх поламала худоба, знищили невдячні люди. Найприкріше, що до варварства приклали руки учні. А ті, що зостались, уникнувши лихої долі, — без нагляду, „нічиї”. Хотілось нагадати нерадивим, що дуб у наших предків був символом могутності, величі. Вони вважали його священним деревом Перуна – бога блискавки та грому. Під могутніми кронами дубів проводились князівські ради, народні віча, різноманітні язичницькі обряди, народні гуляння. Пращури завжди прихильно ставились до цих дерев, з великим бажанням селилися біля них і переносили назву на свої поселення. В Україні є понад 100 населених пунктів, назви яких походять від слова „дуб”. Як розповідає легенда, на місці сучасного Дубна колись було село Дубинки, що дослівно означає „дубне місце”. Недарма споконвіку вважалось, що без дубів важко уявити Дубно. Тоді як розуміти таке ставлення окремих земляків до власної історії, власної пам’яті?
Можливо, не варто говорити про цю прикрість? Але той, хто років п’ятнадцять не був у літописному граді, не може не помітити: його „Зелений пояс” помаленьку „лисіє”. Зникло чимало дерев на вулицях, у палісадниках, скверах. В урочищі Хмільники з’явились у посадці єдиного в граді ареалу пірамідальних тополь відчутні „просіки”, а останнім часом немилосердна рука знищила половину парку. Тільки неприбрані, напівспалені пеньки нагадують: були горді дерева – тепер пустир. Колоди довгенько валялись у бур’янах. Ніби частину їх віддали “малоімущим” для розпалу, а інша ще й зараз зосталась на задвірках школи.
Запитав у робітників-комунальників, чому „пустили” бензопили на багатолітні насадження, верховіття яких темною зеленню манили літнього спекотного дня заклично й обнадійливо, серце звеселяли, сил додавали? Виявляється, тополі вражені омелою. Справді, оцей чужеїд оточив своїми заплутаними зеленими стеблами гілки окремих (виділення авт.) дерев, утворюючи на них „гнізда”. Взимку, коли верховіття голі, вічнозелений паразит зі своїми елітними листочками і схожими на горох ягідками стає своєрідною „їдальнею” для птахів. Кісточки ягід після пташиних „обідів” приклеюються до кори дерев, пускають паростки всередину. Це початок загибелі могутніх тополь, з яких витягують поживні соки. Достатньо 7-10 таких „гнізд”, (а їх на деревах більше), аби призвести до загибелі.
Древні приписували омелі чудодійні риси. Ніби з неї була магічна гілка Персефони, що відчиняла двері підземелля (підземного світу). Жерці урочисто зрізали шестигранні пагони рослин, виготовляли напій, помічний при отруєннях, гіпертонії, легеневих і носових кровотечах. Народна медицина використовує препарати з омели при лікуванні епілепсії, запаморочення. Із ягід виготовляють прекрасний клей.
Боротись із чужеїдом справді важко. Якщо „гнізд” не так багато, то слід їх зрізати. На жаль, в Дубному до цього не вдавались. Ото вибірково потрібно зрізати дерева. Відомі ж випадки, коли через масові колонії омели загинули тополі в парках „Прапер” (Відень), „Софіївка” (Умань), „Біловіжжя” (Білорусь).
Побував у головного природоохоронця Дубенського району Олександра Бучека. Чи не можна якось зарадити біді, бо омела помаленьку „осідлала” й акації в районі Сурмич, фруктові дерева – в окремих садках. Почув, що не варто хвилюватись, мовляв, із тополь користь мала, до того ж їх пух викликає алергію. А дерева старіють, дуплявіють, у будь-яку хвилину можуть впасти. А тут ще й омела. Краще б на їх місці росли липи.
Здається, ніби все правильно. Але тополя – таки корисна, бо виділяє фітонциди, що очищують повітря від бактерій, пилу, відходів виробництва. Під деревами легко дихається, про що пам’ятали чумаки, паломники, мандрівники. А ще страдниця – один із символів рідного краю. Недарма про неї так багато згадували українські письменники, зокрема славетний Кобзар. Із тополею у фольклорі порівнювали молоду дівчину. Згадаймо, що дерево – міфологічний образ давніх слов’ян („свято тополі” відзначалось наприкінці весни). Серед флори — це дерево найвиразніший символ жіночої вроди, постави українок. Інколи рубання тополі ототожнювали із заміжжям, з козацькою долею. А поет Василь Симоненко поставив знак рівності між тополею та рідною землею, Батьківщиною:
І коли впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Тополя — дерево „народне” в буквальному розумінні слова. Вчений Карл Лінней дав йому ім’я „пополюе”, що означає „народний”. Ось що ми втрачаємо в Хмільниках, коли під дзижчання бензопил падають величні дерева. Вражених омелою доведеться зрізати. Але чому не залишити ті, що не атаковані паразитом? Природознавець Михайло Гуйдаш радить „чортове помело”, „барвінок ялинковий”, „шульгу”, „баб’ячий прокивон” (такі народні назви помели), зрубувати, скидати з гілок і спалювати.
Мав розмову з кількома дубенчанами. Вони говорили, що справа не лише в омелі. Знайшовся багатий „інвестор”, купив вигідний шмат землі в центрі міста під власні потреби. Його не зупинило і те, що у парку зведений пам’ятний знак – обеліск землякам, які загинули в Афганістані. Мовляв, нині грошовитому дядьку перенести пам’ятник в інше місце не проблема. Насторожує в цій історії абсолютна байдужість влади до несмілих спроб окремих дубенчан дізнатися правду про причину знищення пірамідальних тополь в урочищі Хмільники. Та й садити нові дерева на місці зрубаних ніхто не поспішає.
Всевишній створив прекрасний тандем-ланцюг: природа-людина чи людина природа. І його розривати не годиться, бо як не тепер, то колись гомо сапієнсу доведеться пожинати вельми неприємні плоди — наслідки своєї байдужості та безпечності.
Валентин СУМЕНКО,
Дубно.