bank-ua.com
Рівне:

Звідси починається тривале сімейне життя. Дівчата обирають наречених

Особливий погляд 30-кві, 10:429 prov 1087 0
Був час, коли в українців перша скрипка у створенні сім’ї належала дівчатам. Це відгук пережитків матріархату. На дружині трималося домашнє господарство, виховання дітей, чоловіки ж переважно ставали захисниками рідного краю. То представниці слабкої статі взяли на себе і такі функції, як вибір майбутньої пари, сватання. Чи не тому народилась у нашого народу приказка, що на жінці в будинку тримаються три кути.
Трохи пізніше в українських селах стали сватати відданиць, не вельми мудруючи: погомонівши про очікуваний врожай, погоду, майбутні свати домовлялися про посаг, випивали чарку за щастя молодих – і готова пара йти житейським морем до самої смерті.
У деяких племен бразильських індіанців за дівчиною й досі залишається право першою освідчуватися у коханні та робити шлюбну пропозицію. Індіанки приносять своєму обранцеві горщик із кашею. Якщо той з’їсть кашу – бути весіллю, не доїсть – просить дати йому час на роздуми, а коли відмовиться від частування – пропозиція юнки „не проходить”.
Пережитки матріархату чіпко тримаються поруч із елементами капіталізму в побуті мінангкабау – народу, що відрізняється у соціальному облаштуванні від інших племен і народностей Індонезії. Спитати у стрічного чоловіка, є в нього будинок чи ні – означає дізнатись, одружений він чи ні.
Справа у тому, що в мінангкабау не юнак шукає собі пару, а дівчина вибирає нареченого. І не рідня кандидата в чоловіки засилає сватів, а рідня юнки. Це вона визначає, чи підходить хлопець, чи гідний влитись у її рід. І хоч молоді все частіше виступають проти примусових одружень, слово рідні важить чимало ще й дотепер.
Перед тим, як вирішити, з ким пов’язати долю доньки чи сестри, жіноча половина „наводить” довідки про майбутнього нареченого, його родовід, матеріальне становище та позитивні якості. Як і колись, нині в багатьох районах ще надають перевагу походженню, а не професії юнака.
Одружившись, чоловік не стає хазяїном у домі, він називається красномовно „оранг сумандро”, що означає „прибулець”. Вранці він повинен іти з оселі дружини в дім рідної матері. За законами племені, чоловік фактично не займається власними дітьми, зате на ньому лежить відповідальність за долю синів і дочок сестер – племінників і племінниць. Зі своїми дітьми йому дозволяють зустрічатися лише в оселі дружини, коли він приходить туди ночувати. Турбуються про них, відповідно, брати дружини. До речі, якщо мова зайшла про дітей, то варто сказати, що із шестилітнього віку хлопчиків узагалі відправляють мешкати окремо. Таким чином, чоловік мінангкабау не має ні власного будинку, ні своєї землі, ні хоч якогось трохи цінного майна, позаяк спадковість відбувається тільки по жіночій лінії.
Щоб розлучитись, дружині не потрібно пред’являти якихсь особливих причин. Достатньо сказати, що чоловік не турбується про неї, мало заробляє, грубіянить, погано ставиться до дітей. Навіть не дружина, а її мати має право заборонити невдатливому приходити до дружини, що й буде означати розлучення. Через три місяці вчорашня половина може взяти собі нового супутника життя.
„Дорослі”
й „малолітні” чоловіки
Народ овамбо складається з кількох племен, що живуть на півночі Намібії. У їх сім’ях не поспішають одружувати синів: майже до 30 літ ті перебувають удома на становищі дітей. Це означає, що їм до „повноліття” не дозволяється палити, вживати алкоголь, зустрічатися із дівчатами. Одружитись молодик може лише тоді, коли здатний викупити наречену. А викуп – це кілька мотик і голів худоби.
Своєрідним є шлюб аборигенів Австралії. Чоловік має право „обзавестись” дружиною лише тоді, коли досягне 30 років, а то й більше. Дівчина ж уперше бере шлюб дуже молодою, іноді вона приходила у дім майбутнього чоловіка ще маленькою дівчинкою, задовго до настання статевої зрілості. І перший її чоловік у 4-5 разів старший. Коли старий чоловік умирає, вона переходить до молодшого. Як результат – жінка упродовж життя завжди одружена, до того ж щоразу наступний суджений молодший від попереднього.
Крім „дорослих” женихів у шлюбній культурі зустрічаються й чоловіки „малолітні”. Так, у весільних традиціях реддіїв (Індія) дівчат шістнадцяти-двадцяти років у давнину одружували з п’яти-шестилітніми хлопчаками. В окремих індійських штатах взагалі побутує звичай „одружувати” малоліток. Батьки домовляються заздалегідь, що діти поберуться, коли досягнуть шлюбного віку.
Пробний шлюб
Племена ельгейо та мараквеї, які мешкають у Центральній Кенії, до цього часу практикують пробний шлюб. Уподобавши одне одного, молодята (з дозволу рідні) будують власну хатину, де мешкають упродовж року. Якщо за цей час пара „не сходиться характерами”, то молоді мирно розбігаються. А коли вирішують створити сім’ю чи наречена готується стати матір’ю, то запрошують на заручини сусідів. Весілля справляють лише після народження дитини. Такий шлюб не можна розірвати. Навіть якщо молодята попросять про це старійшин, то почують у відповідь: „Ви мали цілий рік гарно подумати”.
В Іраку також поширена законна форма тимчасового шлюбу (від місяця до кількох років). Дівчата „тимчасовими” дружинами не стають. Цього звання удостоюються вдови та розлучені молодички. Красиві жінки встигають до десятка разів узяти такий шлюб. Діти від нього залишаються у батька.
Далі буде.
Підготував Василь ЯНОШІ.
Похожие новости
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Жовтень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031 
Вгору