Рівне:

Створення та просування сайтів

Стань коханкою моєму чоловікові

Таке життя 29-чер, 2006, 11:139 prov 1 356
Надя поверталася з ринку з повною сумкою продуктів. Погода видалася напрочуд гарною: все цвіло, набиралося нових сил. Жінці захотілося в цю мить опинитися вдома, в Галичині, вийти на рідне подвір’я, де б гралися онуки, і милуватися навколишньою красою. Але це було неможливо, адже вона в Іспанії. А так хотілося додому. Минуло два роки з того часу, як ця приваблива 45-річна жінка покинула батьківщину. Надя зупинилася перед терасою розкішного будинку, де вже півроку працювала служницею, і подумала про те, що якби у неї був такий дім, вона ніколи не поїхала б на заробітки. Зайшовши до просторого передпокою, одразу відчула гнітючу атмосферу.
Минаючи двері вітальні, Надя краєм ока побачила свого господаря – 50-річного сивуватого каталонця, який сидів за столом, зажурено схиливши голову. В кутку на дивані гірко плакала сеньйора. Надя зрозуміла, що сталося щось дуже погане, але їй платили не за те, щоб втручатися в чужі справи.
В цій сім’ї українській жінці було непогано. Вона вивчила мову і могла спілкуватися з дітьми, які встигли її полюбити, та спокійним і ввічливим сеньйором. Розмови з господинею обмежувалися тільки розпорядженнями. Такі взаємини влаштовували і служницю, і господарів. Надю, звичайно, не посвячували в сімейні справи, завжди приховували проблеми. А цього разу, напевне, сталося щось дуже серйозне. Проте вона не намагалася з’ясувати, що трапилося.
Минув місяць. Якось Надію покликала господиня. Жінка зайшла до неї в кімнату. Сеньйора стояла перед дзеркалом і поправляла на собі сукню. Вона обернулася і пильно подивилася на українку. Пауза затяглася.
– Надю, розкажи-но мені трохи про свою сім’ю, — солодким голосом мовила сеньйора, не зводячи з жінки проникливого погляду.
Це здивувало її, адже за весь час, що вона жила в цьому домі, господиня була байдужою до неї і ніколи не цікавилась її життям. Надя розповіла, що дуже сумує за двома дітьми та онуками, які залишились в Україні. Але мусить бути на чужині, бо хоче їм допомогти матеріально.
– То ти кажеш, що твої діти вже одружені і мають свої сім’ї? – запитала вона служницю. – А чоловік де?
– Вже буде сім років, як чоловіка нема. Вдовою залишилася я, сеньйоро.
В очах господині промайнув хижий блиск, від якого Надя аж здригнулася. Сеньйора побачила ніяковість служниці, тому швидко повернулася до дзеркала і почала поправляти зачіску.
– Знаєш що, Надю. Хочеш заробити багато грошей, щоб скоріше повернутися додому? – продовжувала пані.
– А хто не хоче? Але що я маю робити?
– Стань коханкою моєму чоловікові, – спокійно промовила сеньйора.
Жінка оторопіла. Вона не знала, чи господиня жартує з нею, чи каже серйозно. Де ж це бачено, щоб своєму чоловіку коханку шукати?
Сеньйора не любила пояснювати, що й до чого, але тут довелося це зробити, бо, здавалося, Надя від здивування втратить мову.
– Розумієш, я вже не люблю його, і хочу, щоб він залишив мене в спокої. Ти йому подобаєшся і можеш мені допомогти. До того ж, тобі нема чого втрачати: чоловік помер, діти одружені. Я тобі платитиму 1400 євро замість 500. Обміркуй все гарненько, а завтра скажеш мені, що вирішила.
Надя довго не могла заснути тієї ночі. Думки роїлися в голові, як бджоли у вулику. Під ранок визріло рішення: вона пристане на пропозицію господині, адже сім’ї дуже потрібні гроші…
Минув рік. Надя за цей час відклала чималу суму легко здобутих грошей. Останніми тижнями Надя перебувала в депресії. Мрії про повернення до дітей не полишали її ні на мить. Вона щодня телефонувала додому. А одного разу вирішила: “Грошей вже є достатньо, щоб повернутись і забути цей ганебний рік”. Настав день, коли вона повідомила сеньйорам, щоб шукали собі іншу служницю, бо вона незабаром залишить їх. Через місяць заробітчанка повернулася додому. Скільки щастя було, коли зустрічати її зійшлася мало не вся родина...
Почалося нове життя. Нарешті здійснилася мрія про власний будинок. Надя жила разом з донькою і тішилася онуками. Але вже через півроку жінка відчула, що здоров’я її різко погіршується. Болячки постійно мучили її. Щодня надвечір почувала себе знесиленою і втомленою. Довелося пройти медогляд у лікарні. Вона здала всі можливі аналізи. Діагноз, який встановили лікарі, шокував жінку. “Вірус імунодефіциту людини” – було написано на клаптику паперу.
Надя знала, що зі СНІДом можна прожити кілька років, а буває – кілька місяців. Вона майже змирилася з думкою, що хвороба невиліковна, що незабаром назавжди покине сім’ю.
Проте спокою не давали спогади про той день, коли вона від’їжджала на батьківщину. Саме тоді у вхідні двері постукали. Надя відчинила і на порозі побачила молоденьку дівчину. Вона також була українкою, мешканкою Луганська. Новоприбула служниця розповіла, що вдома залишила хвору матір, якій потрібно якнайшвидше зробити операцію, але бракує коштів. Дівчина виявилася милою та приємною співрозмовницею. Надя їй щиро поспівчувала і побажала щастя на чужині. Тепер вона часто думала, що зараз з тією дівчиною, чи стала вона коханкою сеньйора? І не над своєю долею плакала жінка, а над молодими літами тієї дівчини, якій би ще жити і жити…
Людмила Світлична,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору