Що робити, якщо дитина вас не чує

По телевізору йде чергова передача про дітей (розвиток, годування, виховання і т.д.). Слухаю упіввуха, оскільки все це вже не раз чулося. І тут звучить фраза про те, що ж робити, якщо дитина вас не чує, коли ви повторюєте їй щось по 20 разів, а вона повністю ігнорує ці прохання.
Чесно кажучи, у нас це іноді відбувається, тому я прислухалася. Психолог стала говорити, що до неї звертається багато батьків з такою проблемою, і перше питання, яке вона їм задає, це “а як ви розмовляєте зі своєю дитиною? По-дорослому, як з рівним, чи по-дитячому?” І багато хто відповідає, що по-дорослому і з самого народження. У цьому, виявляється, і полягає наша помилка.
Щоб дитина нас чула, з нею потрібно спілкуватися, дотримуючись трьох золотих правила:
1. По-дитячому, граючись.
2. Емоційно.
3. Перемикаючи увагу.
Це відноситься до дітей приблизно від 2 до 5 років. Дитина в такому віці сприймає світ і відносини в ігровій формі, і коли ми спілкуємося з малюком звичайним тоном, йому стає нудно і він нас ігнорує. Тому спілкування повинне бути емоційно забарвленим, тобто всі свої фрази потрібно вимовляти таким тоном, щоб зацікавити дитину. Ще важливо одушевляти предмети, що вас оточують.
Наприклад, дитина не хоче одягатися. Замість того, щоб 20 разів повторювати, що пора одягатися, і при цьому з кожною хвилиною все більше гарячкувати, перетворіть одягання на гру, одушевіть колготки, скажіть: “Колготки, йдіть швидше сюди, нам вже пора одягатися!” До речі, з приводу одягання пригадалося власне дитинство, коли мені було років 7. Одягалася я вже сама, але дуже повільно, чомусь було жахливо нудно натягувати речі одну за іншою. У результаті я сама для себе придумала гру, яка допомогла мені одягатися швидко і з цікавістю. Гра полягала в тому, що кожна річ залежно від кольору перетворювалася на частинку Природи.
Наприклад, блакитні колготки перетворювалися на річку, а жовта маєчка - на пісочний берег, нудна шкільна форма (коричнева, якщо хто пам’ятає) була табуном коней і т.д. Я в цій грі ставала голою планетою, а “частини природи” змагалися між собою, хто ж буде перший, і навіть вели жваві переговори (у мене в голові). Наприклад, пісок (жовті трусики) хвалився, що він перший, на що річка (колготки) відповідала, що вона хоч і не перша, зате закриє собою весь пісок. І далі в тому ж дусі.
Знаєте, пригадала я свою гру і спробувала її використати вже при одяганні власної дитини. Експеримент пройшов на “ура”. А потім подумалося, що це не просто відвернення уваги від щоденної нудної процедури, а ще й розвиток творчого потенціалу дитини, можливість для неї пофантазувати, придумати щось своє, особисте. Мені здається, ця можливість дуже важлива саме у наш час, коли так багато іграшок, у яких вже все передбачено і які не дають роботи уяві.
Ще одна можливість перевірити на практиці поради психолога з’явилася увечері, коли потрібно було чистити зуби. Дитина гралася машинками, і всі мої заклики припинити гру і йти у ванну успішно ігнорувалися. Тоді на допомогу прийшла одушевлена зубна щітка, яка маминим голосом, що змінився, стала голосити з ванни, що її покинули і забули, що вона замерзла і дуже чекає свого маленького господаря, який її зігріє у ручці. Ну що вам сказати - зубки почистилися в рекордно короткі терміни!
Так, наші дітки потребують гри, вони живуть у ній. І якщо ми чуйні й люблячі батьки, то повинні задовольняти цю потребу.
Тим більше, що так не буде завжди - в один прекрасний момент дитина дасть вам зрозуміти, що не потрібно з нею розмовляти як з маленькою. І тоді ви удвох будете готові перейти на якісно новий рівень спілкування.

Якщо дитиною нехтують?
У кожному дитячому колективі є свої ізгої. Їх не запрошують на вечірки, не грають з ними на перервах і не дають лопатку в пісочниці. Їх психологічні проблеми часто залишаються на все життя.
Існує певний стереотип: непопулярні в класі діти, які зазнають кепкування від інших, вчаться добре, тягнуть руки, аби відповісти на будь-яке питання вчителя, і отримують свої законні “п’ятірки”. Насправді все з точністю до навпаки. Дослідження показали, що діти віком від 5 до 11 років, якими нехтують однолітки, отримують за результатами навчальних тестів нижчі бали порівняно з однокласниками.
Остракізм присутній у всіх дитячих колективах, навіть у молодших групах дитячого садка. За спостереженнями психологів, до нього однаково схильні і хлопчики, і дівчатка. При цьому у дітей-ізгоїв часто розвиваються психологічні травми і падає успішність. Діти, яких відкидає колектив у дитячому садку, піддаються остракізму і в школі. Їх успішність за такими предметами, як читання і математика, залишає бажати кращого.
Раніше вважалося, що у молодших дітей через пластичність їх нервової системи остракізм не призводить до значних психологічних травм. Але виявилось, що це не так. Ось що, на думку психологів, повинно насторожити дорослих:
* дитина неохоче йде в школу і дуже радіє будь-якій можливості не ходити туди;
* повертається зі школи пригніченою;
* часто плаче без очевидної причини;
* ніколи не згадує нікого з однокласників;
* дуже мало говорить про своє шкільне життя;
* самотня: її ніхто не запрошує в гості, на дні народження, і вона нікого не хоче кликати до себе.
Що робити, якщо ви помітили, що вашою дитиною нехтують?
Не варто самим шукати і карати кривдників, але й не можна пасивно чекати, що ситуація вирішиться сама. Краще подумати, чому саме ваша дитина стала “ізгоєм”?
Дослідження свідчать: цькування в першу чергу викликає провокативна поведінка жертви. Найчастіше ізгоями стають діти з поганими соціальними навичками або які страждають через якийсь фізичний недолік — “не-такі-як-усі”. Друга причина, що найчастіше призводить до ізоляції — агресивність дитини.
Психологи вважають, що допомогти дітям-ізгоям порівняно просто — тренінги соціалізації і зниження рівня агресії. Тому, поки ситуація не зайшла дуже далеко, батькам дітей, яких відкидає колектив, треба звертатися до шкільного психолога, — повідомляє портал для жінок Івона.