Рівне:

Створення та просування сайтів

Аби вклонитись рідній людині

Особливий погляд 22-травня, 2009, 09:099 prov 1 014
Друга світова війна чорним крилом торкнулась більшості українських сімей – не дочекалися вони з фронтових доріг своїх кровинок. Минуло вже 64 роки із дня, коли пролунали переможні травневі салюти – а так багато є згорьованих родин, де й нині ждуть солдата. Тому зрозуміла радість, коли синові вдається встановити місце вічного спочинку батька, чи сестрі – брата. Дружині побувати в неблизькому краю, аби вклонитись світлій пам’яті чоловіка, чи внукам покласти квіти на могилу ніколи не баченого дідуся. Живі не забудуть полеглих і через віки.
У День перемоги побачив на Дубенському військовому кладовищі сивого незнайомця, котрий, плачучи, опустився на коліна біля однієї з братських могил. Вдячно підняв очі, коли і я поклав букет тюльпанів до підніжжя пам’ятника. Розговорились. Володимир Куліш приїхав у наше місто із села Хорин Овруцького району, що на Житомирщині. Приїхав на побачення із батьком. У березні далекого вже 1944-го їх сім’я отримала „похоронку” зі страшними словами: „Рядовий Куліш Архип Пантелійович загинув смертю хоробрих 1 березня 1944 року і похований у братській могилі №19 на кладовищі села Михайлівка Дубенського району”.
Багато літ шукав поліщук поховання батька, та в селах Михайлівка (Дубенського й сусіднього Радивилівського районів) указаного в „похоронці” не було. Працівники Дубенського об’єднаного військкомату встановили, що останки рядового Куліша перепоховали в райцентрі, під час впорядкування повоєнних поховань у селі Панталія. На жаль, свідків останнього бою піхотинця-автоматника не знайшли. Наш гість щиро вдячний дубенчанам, які доглядають за кладовищем, де знайшли вічний спочинок 2390 воїнів. Шкода, що не дізналась про могилу коханого Секлета, котра померла чверть століття тому.
А ось біля могили у скорботі застигли Галина Савчук із донькою Людмилою (на фото). Приїхали вони із села Хижівка Барановського району сусідньої Житомирщини. Це могила Сергія Шинкаренка. Батько й дідусь довгий час для родини був „безвісти пропавший”. І лише тепер вперше вклонились донька і внучка пам’яті рідної людини. Пані Галина розповіла, що батька забрали на фронт на початку 1944-го, а вже 23 квітня того ж року він загинув. П’ятеро діток залишилось на руках удови, яка все життя чекала чоловіка з війни. Але так і не дочекалася.
А оця родина приїхала за 400 кілометрів із Гомельщини, Білорусія. Дізнавшись, що їх батько, Герасим Лось, загинув у селі Білобережжя, що на Дубенщині, діти їздили туди, але прізвища на меморіальній плиті в селі не побачили, бо прах убієнного перенесли в райцентр. Тут же відшукали могилу ще одного односельчанина, Максима Шульги. Ото порадують звісткою його рідних!
Ольга Садова із внуком Віталієм дістались у літописний град із села Оленичі Овруцького району (Житомирщина). Тридцять три роки мав її батько Сидір Мельник, коли його смертельно вжалила ворожа куля. Відшукали його могилу з допомогою Дубенської міської ради.
Останнім часом побували рідні на могилі сержанта Григорія Андрієвського з Дніпропетровщини, лейтенанта Миколи Очківського з Чернігівщини, сержанта Миколи Супруненка з Донеччини. Їх місце поховання допомогли встановити працівники військкомату, міської ради та міськрайонної ветеранської організації. До цих Святих місць йдуть люди звідусіль за велінням серця. Ідуть, аби розповісти внукам і правнукам, що таке війна. Пошанування потрібне не лише мертвим, але й нині сущим на згорьованій землі, якою двічі пройшов смертельний каток. Це потрібно і тим, котрі будуть жити через віки на наших теренах після найстрашнішої бійні останнього часу, від якої здригнулась планета.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору