Я ВБИЛА СВОЮ ДИТИНУ

Три роки тому Ірина приїхала до Рівного на навчання в один із місцевих внзів. Для неї, дівчини, котра усе своє життя мешкала у селі, місто здалось тим шансом, який може змінити щось на краще. Попереду Ірину чекали студентські роки — найщасливіша пора молодості. Дівоче серце було сповнене оптимізмом і надією…
З Олегом Ірина познайомилася випадково, на одній із студентських вечірок. Це було кохання з першого погляду. Здавалось, що хлопець ніби є уособленням її дівочих мрій. Гарний, добрий, ніжний... — Чим не принц на білому коні?
Їхні стосунки розвивалися з космічною швидкістю. Ірина була переконана, що нарешті знайшла свою другу половинку. Щастя було таким реальним… Але незабаром дівчина дізналась, що вона вагітна. «Як це чудово! — думала Ірина. — У мене буде дитина від коханої людини». Реакція Олега виявилась абсолютно протилежною. — Ніяких дітей мені зараз не потрібно, — холодно, крізь зуби процідив він. — Аборт потрібно робити.
Дівочі мрії зруйнувались в одну мить. Невже Олег здатен сказати такі жахливі слова? Куди поділись його ніжність і доброта? Десь глибоко у душі Ірина зрозуміла, що робить велику помилку, але піти всупереч волі коханого не наважилась. Батькам про свої проблеми не розповіла. Та й навіщо? Все одно не зрозуміють, лише осудять...
Той фатальний день дівчина пам’ятає й досі. Погода була жахливою, йшов дощ. Природа ніби благала Ірину зупинитись. Лікар лише гірко посміхнувся і вкотре запитав:
— Не передумала?
— Ні, — ніби чужим голосом якось невпевнено відповіла Ірина. Через кілька хвилин їй зробили аборт. Коли опритомніла, то почула слова гінеколога, які, мабуть, ніколи не забудуться:
— Ось що, дочко, жити будеш, але про дітей забудь назавжди!.
Стосунки з Олегом після аборту кардинально змінились. Хлопець почав уникати її і часто з’являвся у компанії інших дівчат. Ірина залишалася з горем сам на сам. Був час, коли жити не хотілось і з’являлись думки про самогубство. Але Біблія, яку подарувала Ірині бабуся, врятувала від цього кроку.
— А сьогодні я дізналась, що Олег одружується, — продовжує свою розповідь моя нова знайома. — Просто він сказав, що йому потрібна дівчина, з якою він збудує повноцінну сім’ю, у якій будуть діти. Господи, а я через нього вбила свою дитину... Як із цим тягарем жити далі?! Немає мені прощення ні від Бога, ні від людей…
Ми з Іриною ще довго розмовляли. Я старалась підбадьорити її добрим словом. Раптом дівчина якось гірко посміхнулась і впевнено сказала:
— Тепер я знаю, що потрібно зробити. Піду у монастир. Лише Господь мені допоможе. Буду замолювати свої гріхи.
Коли на прощання я запитала в Ірини, чи можна описати її історію в газеті, дівчина відразу погодилась.
— Обов’язково напиши! Нехай моя помилка буде засторогою для інших дівчат. Заклинаю всіх: ніколи не йдіть на вбивство, прикриваючи це коханням, бо розплата рано чи пізно, але все одно настане.
Людмила СВІТЛИЧНА,
Рівне.