Вийшла заміж і пропала безвісти

Неля з відзнакою закінчила медичне училище і вже декілька років працювала медсестрою, коли випала нагода поїхати до Німеччини за контрактом на п‘ять років. Дівчина охоче вхопилася за цю можливість і була в захопленні від нових вражень. У лікарні, де працювала, познайомилася з високим білявим лікарем на ім’я Міхаель. Але п’ять років непомітно збігли, і Неля вже мала повертатися додому. Міхаель не захотів із нею розлучатися і запропонував дівчині руку і серце. Вона одразу погодилася. На весілля, яке справляли на батьківщині нареченого, приїхали її батьки.
Перший рік усе було чудово, Неля присилала листи, з яких аж вихлюпувало її щастя. Через рік після весілля вона несподівано приїхала додому. Батьків здивувало, що була без чоловіка. Але Неля відповіла, що він дуже зайнятий. Мати відразу відчула, що з дівчиною не все гаразд. Неля дуже схудла, обличчя було бліде, із синцями під очима. Та найгірше, що вона була дуже знервованою, здригалася від кожного різкого звуку, а якщо хтось несподівано підходив до неї, скрикувала. Дуже дивною була і її поведінка за столом: майже не їла, чомусь чекала, доки інші не почнуть. А одного ранку, коли кава здалася їй гіркою, кинула горням об стіну, чим налякала і без того стривожених батьків, які ніколи не бачили її неврівноваженою. У розмові зі своєю племінницею Олею Неля якось сказала: “Олько, якби ти тільки знала, як я не хочу помирати. Але вона не поступиться, не дасть мені спокою, я знаю…”
Неля погостювала тиждень і поїхала так само несподівано, як і приїхала. Коли батьки телефонували їй до Німеччини, вона казала, що все добре. Її чоловік віджартовувався, що то в неї були “критичні дні”. За декілька тижнів Неля зателефонувала додому і зі сльозами в голосі сказала матері: “Я дуже люблю тебе, мамочко… Навіщо я тільки їхала з дому? Чому не повернулася? Тоді все було б гаразд…” Вона відмовилася сказати, що трапилося. Через три дні після цього дзвінка мама Нелі прокинулася вранці і сказала: “Сталася біда, мені наснилася Неля, вона була прозора та зелена і благала допомогти їй, все тихіше і тихіше…”
У полудень того ж дня в квартирі Нелиних батьків пролунав телефонний дзвінок. Це була подруга Нелі Ліля, теж медсестра і також українка, котра жила тепер у Німеччині. “Неля в лікарні, вона дуже хвора і ви їй потрібні…”. Мама почала дзвонити Міхаелю. Він зі сльозами в голосі сказав: “Неля мертва, мамо… Її вже немає“. На заперечення матері про те, що, за словами Лілі, Неля в лікарні, він враз різко і спокійно відповів: “Та що вона знає, та Ліля? Нічого їй пхати носа в чужі справи. Неля мертва”.
Мама Нелі, пані Олена, одразу ж зібралася їхати до Німеччини, щоб попрощатися з донькою, побачити її востаннє хоча б мертвою. Міхаель обіцяв їй, що дочку без неї не ховатимуть. Але коли вона приїхала, виявилося, що Нелю поховали зранку того ж дня. На розпачливе запитання пані Олени, чому її не дочекалися, Міхаель буркнув щось незрозуміле. Коли ж вона продовжувала йому докоряти, німецький чоловік її доньки не надто ввічливо запропонував їй повертатися додому, бо тут ніхто її не чекав узагалі…
Але пані Олена попросила Міхаеля показати їй свідоцтво про смерть доньки. Тоді він відповів, що у них не видають таких документів. У розпачі мати спробувала зв’язатися з Лілею. Але поведінка дівчини виявилася дивною: спершу вона взагалі відмовилася розмовляти з пані Оленою, а після її вмовлянь сказала щось незрозуміле: “Я не хочу втратити роботу, бо тоді мені доведеться повернутися додому. А Нелі все одно не повернеш. Не просіть — мені нічого сказати.”
Пані Олена узяла грудку землі з могили Нелі і повернулася додому. Поки вона була в Німеччині, через несподівану смерть доньки з батьком Нелі стався інсульт і він помер. Після його похорону на могилі встановили два пам’ятники: йому і Нелі.
Після пережитого жаху, до якого додався ще й біль від втрати чоловіка, пані Олена довго хворіла. Лише за півроку вона змогла звестися на ноги. І тоді зрозуміла: вона не з’ясувала до кінця, що ж сталося з її дитиною, не наполягла, не розпитала усіх свідків тих незрозумілих подій. Тоді ж їй почав снитися один і той же сон: Неля, бліда, аж прозора, плаче і благає: “Мамо, мені зараз дуже важко, допоможи мені, будь ласка”. Тоді сім’я кинулася щось з’ясовувати — через посольство, знайомих, котрі жили в Німеччині... Але нічого нового дізнатися так і не вдалося. Родичі у відчаї вдалися до послуг усіх близьких та далеких віщунок і знахарок. Усі давали їм одну і ту ж відповідь: Неля жива, їй зараз дуже тяжко, вона терпить муки, але жива.
Можна лише уявити, що пережила родина. Але за півтора року після смерті Нелі та її батька померла і пані Олена. В свої останні хвилини вона марила, розмовляла з донькою, плакала. За декілька місяців після її смерті “Неля” знову повернулася — тепер вона снилася племінниці Ользі. Ці сни не давали спокою 19-річній дівчині. Неля продовжувала просити допомоги, називала її дитячим лагідним ім’ям, як колись у дитинстві — Оленя. Пізніше Олі також почав снитися дивний сон. Начебто вона йде цвинтарем і несе в руках торт. Коли ж дійшла до пам’ятника дідусеві і Нелі, половина торта зникла з тарелі. А на гранітній брилі, під ім’ям діда, ім’я його доньки почало плавитися і зникати. Вперше, коли Олі наснився цей сон, вона прокинулася з переконанням, що Неля жива. “Це було не просто відчуття, — згадує дівчина. — Я була переконана, що це так. Я відчуваю її.”
Оля розповідає, що життя усієї їхньої сім’ї відтоді пішло шкереберть. Вони вже перестали чекати, що от відчиняться двері — і з’явиться Неля. Проте десь у глибині душі і досі жевріє надія… Вони досі не знають правди, не мають спокою і не можуть змиритися…
Людмила СВІТЛИЧНА,
Рівне.