bank-ua.com
Рівне:

У чому подвійна сила дзеркала?

Незвідане 23-лип, 10:229 prov 4795
В народних уявленнях дзеркало – це символ ”подвоєння” дійсності, межа між земним і потойбічним світом. Тому цей предмет вважається небезпечним і вимагає обережного поводження. Наприклад, світле дзеркало символізує подружнє щастя; розбите – розлучення. Також темне дзеркало, в якому не можна роздивитися власний образ, є ознакою нещастя або смерті.
Наші предки ставилися до дзеркал не тільки насторожено, але й обережно, вірячи в їх магічну силу. І це цілком обгрунтовано, адже недаремно дотепер дзеркалами користуються ворожки, цілительки. Чаклуни і шамани спрадавна прагнули якомога рідше заглядати в дзеркало, щоб не ”заряджатися” поганою енергією. Але є й позитивні аргументи на користь цієї незамінної і таємничої дрібниці. Так, наприклад, в іспанських селах до плечей дітей прикріплюють крихітні дзеркала, щоб уберегти малюків від заздрісних поглядів і повернути недоброзичливцям їх негативну енергію.
Незважаючи на те, що сьогодні дзеркало стало одним із головних атрибутів сучасного інтер’єру, є в кожному будинку і будь-якому громадському приміщенні, з ним пов’язано безліч прикмет і повір’їв, в які люди вірять і дотепер.
Одним із головних звичаїв є традиція завішувати дзеркало в будинку, де знаходиться небіжчик. Вважається, що дзеркало може утримувати душу людини, що відображається в ньому. Саме тому споконвіку після смерті людини дзеркало в будинку завішувалося, щоб душа померлого не затримувалася в кімнаті, де лежить покійний, а мала можливість перейти на той світ. Немало розповідей свідчать про те, що недотримання цього звичаю загрожує неприємностями в домі, які, у свою чергу, приносять страх, сльози і переляк.
Історії з життя ілюструють дивовижні випадки. Наприклад, в одній із сімей після смерті бабусі в будинку забули закрити дзеркало. Особливого значення цьому не надали, оскільки воно знаходилося у віддаленій кімнаті. Бабусю поховали, але після цього періодично ночами образ померлої старенької не давав спокою членам її сім’ї. У будинку чулися кроки, стогони, голоси, речі міняли своє місцерозташування, предмети падали. Подібне повторювалося щоночі. Після того, як люди стали відчувати під час сну чиєсь дихання поряд, страшне відчуття примусило звернутися за допомогою до фахівців. Пояснення знайшлося. Дух старенької до похоронів знаходився в рідному їй будинку. Прощаючись із родичами, вона наткнулася на дзеркало і побачила в ньому себе: у незвичному та страхітливому образі. Померла злякалася власного віддзеркалення, а її тіло, яке невдовзі поховали, виявилося неупокоєним. Саме тому вона постійно з’являлася в рідному будинку, бурчала, злилася і не знаходила собі місця вже ні на землі, ні в світі іншому.
Варто зазначити, що ефект дзеркального подвоєння може мати і позитивний бік, захищаючи людину від нечистої сили. Прийнято вважати, що коли злі духи побачать своє віддзеркалення, їх магічні здібності зникнуть.
У історії є ще безліч прикладів дивовижної енергетики і сили дзеркала. Висновок можна зробити один: сучасна людина не повинна боятися цього корисного предмета, але щоб не гратися з вогнем, краще ставитися до дзеркала дбайливо, обережно, з повагою. Посміхайтеся своєму віддзеркаленню, не шукайте в ньому вади і частіше думайте про достоїнства!

На добраніч: деякі факти про летаргічний сон
Як відомо, остаточний діагноз може поставити лише патологоанатом, а лікарі частенько помиляються у своїх висновках. Виключним і дуже своєрідним проявом самовпевненості у сполученні з недостатнім фаховим рівнем є факт встановлення помилкової смерті, інформація про що періодично потрапляє на стрічки інформаційних агентств і сторінки газет. Добре, якщо такий хворий вийде зі стану уявної смерті до похорону, але деколи в могили потрапляють живі люди.
Зрозуміло, що про такі випадки дізнатися важко, судити залишається лише за непрямими даними. Одне з подібних досліджень було зроблено, коли проводили перепоховання старого англійського цвинтаря. Під час ексгумації як мінімум у чотирьох трунах виявили, що скелети лежать у цілком неприродних позах – так відправити їх в останню путь родичі не могли. Це, звичайно, нічого не доводить, але наводить на моторошні припущення.
Багато відомих людей боялися бути похованими живцем. Найвідоміший приклад – Микола Гоголь. За життя він страждав нападами летаргії, котру іноді важко відрізнити від смерті. Кінцівки стають холоднішими, шкіра блідне, пульс, дихання і серцебиття практично відсутні. Напади можуть тривати декілька годин, днів, а в окремих випадках – навіть багато років. Пам’ятаючи про це, Гоголь просив знайомих поховати його лише тоді, коли з’являться зримі ознаки розкладання тіла.
У травні 1931 року більшовики вирішили за планом перебудови Москви знищити цвинтар Данилового монастиря, на якому був похований Гоголь. Проте під час ексгумації присутні виявили, що череп великого письменника був повернутий набік. У той же день новина обросла подробицями, а по Москві пішли чутки про те, що Гоголь перевернувся в труні. Звичайно, випадки, коли лікарі помилково зараховують людей до числа мертвих, не обмежуються прикладами з життя знаменитих людей. Нещодавно з’явилися повідомлення про британську жінку, яку рідні знайшли у власній спальні без ознак життя. Лікар констатував факт смерті і при цьому не забув викликати людей, що повинні були забрати “тіло”.
Уже після прибуття катафалка один із поліцейських, який перебував у кімнаті, зауважив, що нога “трупа” раптово поворухнулася. Після цього він провів масаж серця і доставив пацієнтку в місцеву лікарню, де вона остаточно “віджила”. Виявилося, що в неї була діабетична кома. Потерпіла – 65-літня Морін Джонс – подала на лікаря позов і відсудила компенсацію морального збитку в розмірі 40 тисяч фунтів стерлінгів.
Один з найфантастичніших випадків летаргічного сну було зафіксовано у Надії Лєбєдіної із села Могильов Дніпропетровської області, котра заснула після сварки з чоловіком у 1954 році і прокинулася лише через 20 років. При цьому жодних захворювань лікарі в неї не виявили. Для норвежки Августини Леггард “стартом” для летаргії стали роди. Незабаром після появи дитини на світ вона заснула і прокинулася лише через 22 роки.
Відомий фізіолог Павлов описував одного свого пацієнта, котрий проспав 20 років – з 1898 по 1918 рік. Його серце скорочувалося лише два-три рази на хвилину (замість 60-90), а грудна клітка ледь підіймалася один-два рази на хвилину. Цікаво те, що такі пацієнти під час сну дуже повільно старіють, проте після пробудження швидко наздоганяють свій паспортний вік, часто перетворюючись на глибоких старців за два-три роки.
Звичайно, летаргічний сон не настільки глибокий, і переплутати його зі смертю досить важко. Зокрема, пацієнти можуть приймати їжу, не прокидаючись при цьому, і в них зберігається деяке сприйняття навколишньої реальності. Крім того люди, що знають про свою хворобу, попереджають родичів і знайомих, що ховати їх можна лише після того, як з’явиться повна впевненість у факті смерті. Зрештою, хочеться вірити, що людина не зустріне смерть у темній і холодній труні, під тонною сирого ґрунту. Отже, спати треба, обережно прислухаючись до всього.

Нерукотворні портрети
Одного теплого сонячного ранку в серпні 1971 року синьйора Марія Гомер Перейра, мешканка Белмез-дела-Морелада, селища біля Кордови у Південній Іспанії, прокинулася і виявила на кафельній плитці на підлозі в кухні дивний портрет.
Хоча саме обличчя не особливо налякало синьйору Перейру, її тривожили численні відвідувачі, які прийшли подивитися на незвичайне явище. Тому вона вирішила позбутися портрета. Коли спроби відмити плитку різними засобами не дали результату, вона попросила сина Мігеля збити її і покласти нову. Він так і зробив, проте життя Перейри повернулося у звичне русло ненадовго, оскільки нові і навіть більш чіткі зображення почали з’являтися на свіжому цементі. Серед них було обличчя одного чоловіка середніх років, якого впізнали жителі Белмеза, — чоловік жив у селищі і помер багато років тому. Його поховали на покинутому вже цвинтарі, на місці якого і знаходився дім синьйори Перейри.
Феномен Белмеза привернув увагу дослідників паранормальних явищ. Один із експертів, Герман де Аргумоса, дослідив бетон і прийшов до висновку, що речовина, якою написані портрети, не схожа на жодну з відомих фарб чи пігментів, таким чином, залишалося тільки надприродне пояснення. У листопаді зображення акуратно скололи з підлоги і взяли під скло. Потім всю підлогу зняли, і на глибині кількох мерів під фундаментом знайшли людські кістки. Таким чином було доведено версію про старе кладовище. Більше того, знайшлися старі фотокартки, які підтвердили припущення місцевих жителів про те, що на підлозі в домі Перейри з’явилися обличчя тих, хто був похований на покинутому цвинтарі. З того моменту ніхто в Бельмезі не сумнівався, що існує життя після смерті.
Коли портрети померлих людей раптом з’являються в найнесподіваніших місцях, це цілком може слугувати чудових доказом того, що наше існування не припиняється з фізичною смертю. У 1897 році в Уельсі помер Джон Вопсен, настоятель собору Ландафф. Через два тижні після того, як тіло Вопсена поховали, на західній стіні собору поряд із місцем, де відбувалася відправа, з’явилася волога пляма, обриси якої нагадували обличчя покійного, а нижче було чітко видно його ініціали.
Як розказували сучасники, уельський феномен залишався видимим усього кілька днів, а набагато довше за часом явище спостерігали в соборі Христа, Оксфорд, Англія, два десятиліття по тому. Літом 1923 року чіткий профіль добре відомого оксфордського священика вікторіанської епохи, настоятеля Генрі Лідделла, з’явився на білій поштукатуреній стіні поряд із табличкою, яку висікли у пам’ять про нього після смерті у 1898 році.
До 1926 року знайшли й інші лики настоятеля поряд із першим, а також стало відомо, що подібні портрети з’являлися і в інших частинах будівлі. Чому саме в соборі Христа з’явилось так багато таємничих портретів – незрозуміло, але родичі настоятеля пов’язують появу зображень із сімейним вінчанням, яке одного разу проходило в соборі, поклавши край незгоді у клані Лідделлів. І в 1931 році портрет Лідделла залишався чітким, за словами президента Британського об’єднання фізичних досліджень. Він був там і наступному році, коли побудували новий вівтар навколо стіни, яка повністю його заховала. Чи зберігся портрет до сьогодні – невідомо.

За матеріалами інтернет-видання postup.brama.com,
zagadki.dljavseh.ru, www.ualady.net
сторінку підготувала Марія ЗОЗУЛЯ, Рівне.
Похожие новости
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Грудень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 
Вгору