Ревнивим буває і птах

Невигадана історія
Історію цю розповів дубенський літератор, автор кількох книжок Микола Денисюк. Ото сидимо із ним літнім погожим днем на подвір’ї. Летить легкий тополиний пух, гудуть у кронах лип працьовиті бджоли, вітер доносить духмяний запах півонії. Сусідній безверхий осокор прикрашає лелече гніздо, час від часу до якого прилітає довгоногий господар.

Про щось «перекинеться» своєю тріскотливою мовою із подругою, яка висиджує терпляче малят, і знову подається у невідкладних справах. Пан Микола кидає погляд на височенне дерево, по хвилі задумливо каже:

— Правда ідилія? Аж не віриться, що бусол може заклювати із ревнощів дружину. Послухайте про прикру пригоду, що сталася в перший повоєнний рік на хуторі за нашими Загорцями.

На хаті Бодика Мартинюка гніздились боцюни, які щоразу стрічали галасливу дітвору радісним клекотом. Говорили-цокотіли щось на солом’яному даху, нахиляючи голови, сторожко зирили за хлопчиськами, котрі на спорожнілому моріжку грали у квача чи третього зайвого, знімаючи галас на весь двір.

Чи то сам сусідський Льоня Тужук надумав, чи хтось надоумив (хотілось зробити добре діло), порадив Бодику покласти у гніздо гусячі яйця. Мовляв, чого сидітиме лелечиха на троьх своїх. Уже й не відаю деталей, як хлопчики обманювали сторожку-самку, та двоє яєць їй підкинули.

Минуло кілька тижнів, і вилупилось четверо пташенят. Двоє із них, як дві краплі води, були схожі на Бодикового гусака. І тут почалось неприємне. Приревнував боцюн свою дружину до сизого заводяги галасливої гусячої зграї. Приревнував і покарав. Про незвичний лелечий «суд» пізніше нашій компанії повідав хутірський хлопчик Володька Кочубей. Того ж дня до хутора Заболоття злетілись із цілої округи крилаті «присяжні». Походжали у червоних чобітках, щось сердито «видавали», похитуючи довгоносими головами. Стояв такий клекіт, хоч вуха затикай. Мовчав лише «обманутий», прислухавсь до «присяжних». Буслиха намагалась щось сказати у своє виправдання, та «підсудну» заглушали інші голоси.

Коли закінчилось «обговорення», Бодиків боцюн кинувся на середину, клював самку до тих пір, поки не впала мертвою. І ніхто із учасників суду не заступився. Повернувшись до гнізда, ревнивець мовчки дочекався вечора. І полетів, аби більше не повертатись до Мартинюкового обійстя. У гнізді Льонька знайшов мертвих лелеченят і гусенят.

— Відтоді минуло більше шести десятиліть, — завершив свою розповідь знайомий, — та прикру пригоду, що болісно відбилася в серці, несила викреслити з пам’яті. Не тільки серед людей, але й серед братів наших менших високо цінуються подружня вірність. І за зраду карають спочатку піддавши громадському осуду.

Василь ЯНОШІ

Дубно