Рівне:

Створення та просування сайтів

Що в кого болить, той про те кричить

Особливий погляд 15-жов, 2009, 10:069 prov 1 046
Дубенчанка Марія Вітрук 38 років пропрацювала в їдальні школи-інтернату. Прийшов час — урочисто провели кухаря на заслужений відпочинок. Водночас став пенсіонером і її чоловік, водій із 40-річним стажем. Отримало подружжя пенсію раз, вдруге, втретє – і задумалось: треба щось робити, бо з таким ”капіталом” (сімейний місячний бюджет склав аж 250 гривень) доведеться під церкву з простягнутою рукою йти. Ото, за прикладом інших, вдарились у бізнес. Пан Степан мав привозити ходовий товар з інших місць, а дружина вдома перепродувати. Я теж не раз ”отоварювався” у колишнього майстра ”ложки і поварьошки”, тому знайшов із нею спільну мову про ”підприємницьку” діяльність пенсіонерської сім’ї. Ось яким вийшло інтерв’ю.
– Здається, можна вітати Вас, пані Маріє, з ювілеєм. Рівно п’ятнадцять років тому ”забили” місце в торговому ряду на ”Малому базарчику”.
— Скажіть, п’ятнадцять літ тягаю злополучну ”кравчучку”. Автобусом не їжджу, бо водії не вельми прихильно ставляться до безбілетної ”спекулянтки”, всіляко ображають. Добре, що від дому до базару всього дві зупинки. Мені заздрять товарки без місць. Років п’ять тому платила щодня контролеру півгривні – тепер віддаю вісім. Так, на голову не крапає, однак узимку холод пронизує, влітку жара дошкуляє, восени дощ мочить при вітряній погоді. Все, як завжди; торгівля вимагає сил, нервів і терпіння. Можна б усе кинути к бісу, та дочка й син мешкають у Білорусі, на їх допомогу годі й сподіватись. Отому й ”впряглася” з чоловіком у невдячну справу.
– Хіба ніяких змін за цей час не зауважили? Хоча б у купівельній спроможності земляків...
— Найперше, коли вірити бадьорим заявам батьків нації та преси, то ”люди стали багатшими, бо більше витрачають на добробут”. Скажу як дрібний підприємець (щодень виставляю на продаж домашню консервацію та предмети ширпотребу на 150-170 гривень, податку не плачу) і як покупець (сама теж користуюсь ринком). Стали ”багатшими”, бо платимо за все більше. Ще якихось 3-4 роки тому кілограм копченої риби коштував 16 гривень, ниньки – 38. У такій пропорції подорожчало м’ясо. Не стали дешевшими, а навпаки, цукор, молоко, крупи, яйця. Так, м’ясо чи рибу купуємо не кожен день, а от хліб чи молоко – часто. Тоді як бути пенсіонеру чи безробітному з їхніми ”капіталами”?
– Але ж пенсіонерам держава підвищила пенсії...
— Та не смішіть мене таким підвищенням у 4-7 гривень. Ось вам приклад ”зростання добробуту”. Років десять тому завела ”чорний зошит”, куди записую тих, які беруть товари у борг. То були переважно пенсіонери. Час іде, а кількість їх не меншає. Правда, деякі вже скінчили земний шлях, але на їх місці з’явились інші, теж знедолені, безпорадні. Дійсно, формально пенсії останні часом дещо зросли. Але одна рука дає – інша забирає. Різко зросли ціни на продукти (коли кілограм цукру коштував 6,2 грн.?), медикаменти, проїзд у громадському транспорті, поштові, житлово-комунальні послуги. Наобіцяли, що наїмось дешевого м’яса, та де воно? Тепер ”радують” людей, що ціни більше ”не зростатимуть”, а ”стабілізуються”. Але не зменшуватимуться! Виходить, регулювати ціни влада не в змозі. Чому, приміром, у Дубні перекупників ніхто ”не вдарить по руках”? Вони беруть у селян вирощених тварин по 12 гривень за кілограм, а продають м’ясо утридорога. Селянину дорога на ринок закрита, а тут править бал спекулянт. Але ж із Києва ніхто не приїде наводити порядок на тому ж ”Малому базарчику”. Місцевій владі, видать, такі справи до душі. Вона на словах пряде тонко, на ділі ж нічого не робить, аби ринок не був диким.
– То що ж, по-вашому, слід зробити, аби люди не трусились над копійкою, зажили краще, щось припасли на чорний день?
— Зараз кожна баба – політик. Почну з того, що треба навести порядок на ринку. Скажімо, на ”Малому базарчику” давно пора поставити накриті навіси, зокрема, в молочному ряду, заасфальтувати територію, бо пилюка осідає на м’ясопродукти, рибу, овочі, що продають із землі. А весною та восени і продавці, і покупці місять багнюку. Були спроби забрати торгівлю з вулиці, та нічого не вийшло. Чомусь дирекція заплющує очі на протистояння, що спалахують між підприємцями, які торгують безпосередньо на ринку, і тими, які ”окупували” вулицю. Другі ніби не сплачують ринкового збору, оренду за місце, не всі мають патенти. Дійшло до того, що дехто продає місце на ринку й іде торгувати на... вулицю. Чомусь і міська рада мириться з ”тіньовиками”. От вам і підтримка слів Віктора Ющенка, що ”усі будуть рівні перед законом”. А чому пропустили повз вуха пропозицію продавців ”самим навести лад” на ”Малому базарчику”? Складається враження, ніби комусь вигідно довести об’єкт ”до ручки”, а потім, як нерентабельний і антисанітарний, продати.
Здивувалась, дізнавшись, що депутат-письменник Микола Пшеничний на сесіях міськради 14 (!?) разів ставив питання про будівництво вбиральні у центрі Дубна. А хіба діло, що на ринку – жодної колонки, ніде помити рук? Прикро, та закрили (знесли) туалет на ”Малому Базарчику”. Хочеш справити нужду – біжи на сусідні городи. Правда, підприємець у власному торговому закладі відкрив платну вбиральню, відвідання якої обходиться у гривню. А впродовж дня 2-3 рази доводиться її відвідувати. Воду підвели до одного з кіосків, та його господар не вельми радий, коли сюди приходять ”чужі”.
– Поки що ринки відіграють відчутну роль у житті суспільства...
Ринки ”тримаються” на приватних підприємствах, де можна придбати все необхідне. То чи варто різати гілку, на якій сидимо? Дехто і зараз вважає нашого брата-підприємця спекулянтом. Та який я спекулянт, коли перебуваю на найнижчому щаблі підприємницької ”драбини”? Стосовно дубенських ринків, то справи тут поліпшаться, коли міська влада повернеться лицем до їх проблем. Не на словах, а на ділі вирішуватиме підводні ”рифи”.
– Скоро пройде виборча кампанія, нові депутати, виконуючи обіцяне, працюватимуть на позитивний результат.
— Тягнучи ”кравчучку” на ринок чи з ринку, бачу плакати з портретами кандидатів у президенти. Обличчя в них вихолені, вигодовані, самовдоволені. ”Рятівники країни” обіцяють навести в Україні порядок, забезпечити стабільність, підняти пенсії та зарплати, покінчити з безробіттям. Та хто їм не давав можливості здійснити це дотепер? Адже всі стоять біля ”керма” держави.
Скільки коштів викинуть на цю лицемірну агітацію. Незважаючи на кризу, на агітацію кандидатів у президенти гроші знайшли, бо то все багаті люди. Та не вірю їх обіцянкам, бо ситий голодного не зрозуміє, багач ніколи не буде відстоювати інтереси бідних. Це підтвердили 18 літ нашої незалежності. Прикро, та винні в усьому самі виборці, коли віддали голоси, аби в парламент пройшли багатії та люди, які сповідують антинародну політику.
Давно відомо, що українці виявляють недовіру владі за невміння (чи небажання?) подолати кризу. Ми бідні, бо нас обікрали і продовжують обкрадати новоявлені мільйонери, більшість яких сидять у парламенті недоторканними. Чи не тому вони так знову б’ються, аби бути поближче до корита, робити все для власної кишені? Щоб Україна стала на ноги і заявила про себе на всенький світ, слід кожному сказати вагоме слово під час виборчої кампанії.
Василь Яноші,
Дубно.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору