А ці свічки ніколи не горітимуть

”Словник української мови” (видавництво ”Наукова думка”, К., 1978 р., т. IX) розшифровує термін ”свічка” як ”паличка воску, лою, стеарину, з гнотом у середині, що використовується для освітлення”. Споконвіку цей нехитрий предмет побуту супроводжує людину, вірно служачи їй. Бджільництво давало не лише продукт харчування (мед), але й віск для виготовлення свічок.
Особливого розвою набуло свічникарство після хрещення Русі. Без свічок не обходилась жодна культова споруда. Їх переважно випускали на численних підприємствах, а ще ”сукали” в обійстях у Чистий четвер. Особливо цінувались страсні свічки, освячені в церкві; вони постійно стояли під образами на покуті, ними наносили хрестики на хатньому сволоці, обкурювали пасіки, їх запалювали при важких пологах жінок, давали в руки тим, які покидали цей світ, а ще ”громничний оберіг” вживали при буревіях, надходжень сумних звісток, появи страху в людини. Багаті свічками освітлювали пишні палаци, банкетні зали.
Отже, вони, приносячи користь, згоряли. Недарма й загадка була: ”Що то за гість, що сам себе їсть?”. Але я розповім про свічки, які ніколи не горітимуть. Йдеться про колекцію, зібрану головою Рівненського відділення Спілки адвокатів України Павлом Луцюком. Вперше про правознавця (працював адвокатом районів юридичної консультації у древньому Корці) я писав у 1995-му. Тоді незвичне зібрання земляка складалось із 997 екземплярів, що експонували у районій бібліотеці в 10 просторих шафах. Вони були класифіковані за кількома розділами: ритуальні, побутові, декоративні, сувенірні. Чимало з них були виготовлені у вигляді квітів, людських фігурок, відомих античних скульптур, пагод, веж. Відвідувачі культзакладу подовгу зупинялись перед виробами-мініатюрами та виробами-велетнями, зокрема казковими персонажами (різнокольоровими Дідами Морозами, Снігуроньками, Зайцями, Совами, Котами, Мавпами), а також посудом, пеньками, шаховими фігурами, пасхальними писанками.
Уже тоді адвокат, гордий, що зібрав вироби з 120 країн світу. Чимало з них – унікальні. Так, сирійська свічка ”Чотири голови фараонів” переливалась 10 відтінками; ”Розгорнутий білосніжний лотос” походив із Чехії; ”Біла троянда” зроблена в Німечині, мала наповнювач, що справді пахнув трояндою; а португальська ”Бджілка” – медом; ”Вежу” привіз із Литви, під час горіння вона ”плаче” різнокольоровими ”сльозами”; запалиш японську свічку – залунає мелодія країни Сонячного сходу. Тоді унікальну колекцію експонували, окрім Корця, в Рівному, Гощі, Млинові, було офіційне запрошення показать її в столиці.
І от нова зустріч із невтомним колекціонером через 15 років. За цей час зібрання зросло до 2000 експонатів. Правда, нині юрист не так розширює його кількісно, як поповнює якісно. Встиг відвідати 80 відсотків європейських країн, побував у Китаї, Індії, Японії. Якщо раніше, скажімо, привозив із Закавказзя 20 свічок, то нині, буваючи за рубежем, ”розживеться” на 1-2, зате оригінальні. Отак з’явились у зібранні свічка в людський зріст із Єгипту, півтораметрова з французького міста Люрда, куди сходяться дороги паломників, сувенірний ”вулик” із Португалії. Має дарунок нині потайної настоятельки Корецького жіночого монастиря ігумені Наталії, виготовлений на заводі святої обителі, виріб із Ватикану. А ”Мавпочка” – з паризького Парку казок ”Дісней — Ленд”, з Голландії – оригінальний ”Відтиск руки”.
До речі, 90 відсотків колекції її власник ”збив” сам, інші подарували друзі. І майже з кожним експонатом пов’язана певна історія. Ось непоказний, із палець товщиною лойовий ”олівчик”. Це найдорожче надбання (довгенько за ним ганявсь), свічка періоду визвольної війни українського народу 1648-1654 років. Дістав його пан Павло у прославленому Берестечку, має відношення до козацьких могил. Був би радий, якби вдалося дістати свічку зі славнозвісного острова Хортиця, та не нинішню підробку, а справжню, з часів козацької доби. В особистому архіві має світлини, що розповідають про походження свічок, місце їх купівлі, зокрема з Німеччини, Франції, Іспанії.
Намагавсь уяснити корені незвичної пристрасті. Виявляється, пан Павло сповідує принцип відомого голандського лікаря Ніколаса Тюльпа ”Коли свічу іншим, згораю сам”. Як відомо, хірург із Амстердама започаткував свічку як один із символів медицинської діяльності. В його фразі – глибокий зміст: служачи іншим, особистість ”спалює” себе. Земляк вважає: до його професійних обов’язків (а звідси – й життєвих принципів) має безпосереднє відношення це висловлювання. Бо не так вже й легко дати якісну консультацію клієнту, відстояти правильну позицію під час судового процесу: ”спалюється” чимало часу та нервів (для підготовки виступу та під час дебатів на судовому засіданні). Тому можна поставити знак рівності між горінням свічки і роботою адвоката.
Відвідуючи країни, де панують будизм, іслам, іудаїзм чи християнство, Павло Луцюк із повагою ставиться до тамтешніх релігійних конфесій, а їхні свічки оцінює насамперед як мистецький витвір, засіб проведення певного релігійного свята чи ритуалу, місцевих звичаїв, обрядів. Таки цікаво дізнатись, чому саме той чи інший колір, ту чи іншу форму свічки використовують туземці. Принагідно зазначимо, що юрист насамперед звертає увагу на зміст, походження, шлях становлення надходження. Бо, скажімо, знайомий із двома колекціонерами з Баварії, котрі збирають лише великі за розміром свічки.
Не міг не поцікавитись у співрозмовника, як до його хобі ставляться в родині. Дружина – кооператор, пані Тетяна, сини – юристи Павло і Максим уже знають, що привезе з відрядження чоловік і батько та миряться з цим, принаймні, не заважають займатися улюбленою справою. А друзі, даруючи свічки на день народження, ”натискають” на практичний бік, мовляв, колекція виручить під час відключенння електроенергії. Відзначу, що колекціонер жоден експонат не спалив, бо для нього всі вони, немов для батька діти – усі однакові, усі улюблені.
Наскільки автору відомо, більше таких зібрань в Україні немає. То ж яка майбутня доля унікальної колекції? Пан Павло мріє поповнити її свічками з Чилі, Аргентини, Канади (тоді будуть представлені усі частини світу, окрім Антарктиди) і з часом передати якомусь серйозному музеєві.
Якщо на вулиці Чорновола, що в обласному центрі, почуєте, що шукають ”адвоката, того, що з свічками”, то знайте: фраза містить не тропічний, а цілком серйозний зміст. Ідеться про людину, в якої незвичне захоплення.
Василь Яноші
Рівне.