Рівне:

Створення та просування сайтів

Палітра душі Володимира Полицяка

Суспільство 16-сер, 2007, 15:149 prov 1 555
У НЬОГО ЗОЛОТІ РУКИ

У родині Полицяків ніхто не малював, а ось семирічного Володю не можна було відірвати від альбому, де з допомогою олівців творив численні сюжети, які наворожувала дитяча фантазія. До речі, цей хист у школі став першим каменем спотикання у стосунках між учителькою і вихованцем. Річ у тім, що вчителька не вірила у художні здібності Володі і зазвичай рвала на шматки його витончені і довершені доробки. Мовляв, теж мені Пікассо у Млинові з’явився. Про непорозуміння між учителькою і сином дізналася мама Володі і якось дипломатично натякнула педагогу, ще є безліч способів перевірити здібності сина. Втім, незадовго після цього у класі сталася пригода, після якої учителька остаточно і безповоротно переконалася у творчому обдаруванні вихованця. Якось після уроків вона перевіряла зошити, а дітвора у групі подовженого дня займалася своїми справами. У ці миті Володя Полицяк намалював зимовий пейзаж, на фоні якого зручно і затишно «вмостив» свою вчительку. Найперше не забарилася реакція школярів, бо побачили учительку, котра наче із класу опинилася на малюнку. Звісно, після цього педагог «легалізувала» його здібності. Закінчивши із відзнакою дитячу художню школу, після восьмого класу Володя вирішив вступити у Львівське училище прикладного мистецтва ім. Труша. Хоча спочатку мріяв про водійську долю, однак мудрий наставник і талановитий педагог Олександр Довгалюк застеріг батьків Володі: – Якщо не скеруєте його на художню стезю, то я матиму гріх, і ви разом зі мною! Побачивши після творчого конкурсу роботи Володі Полицяка, один із викладачів запевнив абітурієнта: – Ви – наш студент! Однак інші викладачі міркували по-іншому і за результатами конкурсу прізвища Полицяка серед зарахованих на навчання до училища не було. Але із улюбленим ремеслом млинівчанин не розлучався. Працював у художній майстерні райспоживспілки. А ще Володя навчався у вечірній школі. Через рік його знову спіткала невдача під час вступу у Дніпропетровське художнє училище. Згодом вступив у Дубенське училище №27, де навчався за спеціальністю «художня різьба по дереву». Під час служби в армії був художником у військовій частині. До речі, якось під час служби Володимир Полицяк, висловлюючись солдатським сленгом, «залетів» і був покараний нарядом поза чергою. Коли ж про це дізнався командир, то звільнив його від покарання, а офіцеру, котрий покарав млинівчанина, зауважив: – Ты что, не видишь, что у него золотые руки? Пусть рисует, а не занимается чепухой! І ще один спомин із армійських буднів. У 1987 році його робота була виставлена у Центральному будинку Радянської Армії в Москві поряд з картинами відомих художників. Як кажуть, дай, Боже, кожному досягти такого успіху. Після звільнення у запас Володимир Полицяк працював художником-оформлювачем в автотранспортному підприємстві, у господарській групі районного відділу освіти. А тоді його поманило море...

ПОКЛИКАЛО МОРЕ В ПОХІД

Про захоплюючі морські подорожі мріють сотні тисяч хлопчаків, а досягають мрії дитинства лише одиниці. У 1991 році 23-річний Володимир Полицяк вступив у Калінінградське морське училище. Згодом був переведений на прискорені курси і за кілька місяців здобув спеціальність матроса І класу. 19 травня 1991 року на великому морському морозильному риболовецькому тралері «Олександр Максутов» із Петропавловська-на-Камчатці практикант відправився у п’ятимісячне закордонне плавання. Побував на Півночі, на Алясці, у Японії. Однак у порт прописки повернулися раніше, ніж передбачалося. Там вперше зіткнувся із безробіттям. У Калінінграді теж золотих гір не обіцяли. Відтак Володимир подався у Севастополь. Оскільки кораблі були на промислі, влаштувався охоронцем суден, які перебували у порту. Згодом погодився, щоб перевели у неоплачуваний резерв. Після розпаду СРСР моряки не знали, під яким прапором виходити у море, а то й палива не вистачало. Відтак душевне прагнення до морської романтики довелося притлумити. А тут і надійшла пропозиція працювати у міліції.

З ПЕНЗЛЕМ — У МІЛІЦІЮ

Міліцейський життєпис Володимира розпочався з посади молодшого інспектора карного розшуку, згодом був співробітником патрульно-постової служби. Ніколи не забуде млинівчанин бойового хрещення, яке прийняв у Луцьку, коли навчався у Сокиричах в училищі підготовки працівників міліції. Курсантів залучали до патрулювання вулицями обласного центру. Якось під час патрулювання надійшло повідомлення, що на вулиці Стрілецькій ґвалтівник напав на молоду жінку, а згодом забарикадувався у військовій частині. Коли ґвалтівник побачив міліціонера, то в очах з’явилася злість і непоборне бажання провчити «мента». Зухвалий хуліган вихопив нунчаки і пішов у наступ на Володимира Полицяка. Та не довго йому довелося розмахувати тією зброєю, бо й не зогледівся, як опинився на підлозі, а руки – у кайданах. Звісно, впевненості молодому міліціонеру додали тривалі тренування. Однак у 2000 році звільнився із міліції за власним бажанням: борги із виплати зарплати підштовхнули до такого рішення. Працював в охоронних структурах, а згодом подався на заробітки у Київ, де трудився в будівельному управлінні відомої ДУСІ – державного управління справами. До речі, у Києві із млинівчанином повністю не розрахувалися. Прикро, але відтоді Володимир Полицяк подекуди сумнівається у моральних чеснотах високопосадовців різного штибу.

ТАЛАНТ ЗАЦВІТЕ СВІЖИМИ БАРВАМИ

В останні роки Володимир рідко бере в руки пензель. Щоправда, перед одруженням на межі тисячоліть їздив у Польщу, де, власне, заробляв на весілля. Там, як кажуть, продавав свій талант по 10 доларів за картину. Причому, замовників вистачало, а деякі поляки щиро дивувалися широкому творчому діапазону українського міліціянта: він не тільки малював чудові портрети, пейзажі, але й майстерно грав па баяні, бо колись закінчив ще й музичну школу. Нині млинівчанин віддається роботі у міліції, куди повернувся після Майдану, вихованню сина та господарським клопотам. Про мистецьке натхнення щодня нагадують картини, які висять у кімнатах і таким чином збуджують творчий апетит. А ще пан Володимир веде фотокартотеку картин, які малював, але нині вони прикрашають помешкання жителів Австралії, Польщі, США, Чехії та інших країн. Відтак теперішні власники картин причащаються порціями його самобутнього таланту, який квітне і, сподіваюся, із часом зацвіте свіжими барвами...

Віталій ТАРАСЮК,

Млинів.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору