Існує декілька версій щодо того, чому каральний загін 13 липня 1943 року вчинив розправу над жителями Малина. Неодноразово про це писали засоби масової інформації, нагадували дослідники Малинської трагедії, краєзнавці. Щоправда, у деяких тлумаченнях переважав політичний підтекст. У радянську добу стрілки переводили на “українських буржуазних націоналістів”, які начебто викрали зерно і борошно з млина у Малині, а окупанти покарали за це місцевий люд. Згодом крадіжку з млина приписували ковпаківцям, які йшли у Карпати і в ті трагічні дні перебували неподалік. Давайте відкинемо політичну заангажованість і глянемо на сумні події липня 1943 року під іншим кутом зору. А кут цей логічними і аргументованими фактами визначає колишній голова сільської ради у Малині Петро Соловей (на фото). Під час головування він спілкувався з односельцями, які були свідками тих трагічних подій, аналізували причини, що накликали біду. Слухаючи розповіді односельців, Петро Соловей дійшов висновку, що до трагедії у Малині призвели декілька подій, які, врешті, спровокували гітлерівців на злочин.
СЛАВНІ
ХЛОПЦІ-ДОБРОВОЛЬЦІ
Коли фашистська Німеччина окупувала Чехословаччину, то захищати свою батьківщину зголосилися і жителі Малина. Там проживало кілька сотень чехів. За словами Петра Солов’я, 36 мешканців, чехів за національністю, добровольцями вирушили на історичну батьківщину боронити рідну землю від загарбників. Радянський Союз сприяв, аби чеські патріоти безперешкодно і без проблем дісталися на батьківщину. Подальша доля добровольців невідома – у полум’ї Другої світової війни вони десь зникли. Натомість інформація про патріотичний вчинок малинців якимось чином просочилася у зведення німецької розвідки. У кінці тридцятих – на початку сорокових років ХХ століття це розвіддонесення просто зафіксували, а за кілька років уже на території України, на теренах Рівненщини окупанти згадали про 36 добровольців. Перебуваючи неподалік Малина, каральний загін скористався нагодою помститися відчайдухам-чехам…
ПАРТИЗАНІВ
РОЗСТРІЛЯЛИ В ЯРОВІ
Ще одну причину варварського вчинку фашистських окупантів пов’язують із діяльністю партизанського загону “Острожецький”, який діяв у населених пунктах навколо Острожця. Загін був малочисельний, в ньому згуртувалися люди, які орієнтувалися на політику СРСР та на ідеологію КПРС. Очолювали партизанів брати Репетухи з Малина та добродій на прізвище Великий. Мабуть, цей загін доцільніше визнати підпільною групою, бо про збройну боротьбу не йшлося, а ось перешкодити окупантам патріоти намагалися. Вони досить категорично засуджували тих, хто йшов до німців на роботу, і вважали їх ворогами. Причому, не йдеться про зраду, бо дехто із селян влаштовувався до гітлерівців конюхом, прибиральницею, щоб заробити на кусень хліба для сім’ї. Однак підпільники вороже ставилися до тих, хто найнявся до окупантів. У П’янні за це навіть дехто постраждав.
Втім, для гітлерівців не було проблемою викрити підпільників: вони спіймали одного з них, а згодом розмотали і увесь партизанський клубок. Заарештованих тримали в тюрмі в Острожці, а згодом розстріляли в Ярові разом із місцевими євреями. Зрозуміло, що навіть найменші спроби деяких малинців чинити опір “новій владі” дратували загарбників, і вони, ймовірно, чекали нагоди, аби поквитатися з жителями села за їхній патріотизм…
ПОШТАР ЗАГИНУВ,
ДВОЄ ВТЕКЛО…
У Малині у млині зібралося чимало людей, щоб перемолоти зерно на борошно. Не секрет, що воно потрапляло не тільки на столи місцевих газдинь, а й тим, хто у підпіллі намагався чинити опір німецькій владі. Якраз тоді, коли біля млина зібрався гурт місцевого люду, хтось приніс тривожну звістку: зі Зборова в напрямку Малина на мотоциклі їдуть троє вояків вермахту. Звісно, у селі тих непрошених гостей поспіхом ідентифікували як комендантський патруль. Декілька місцевих відчайдухів із засідки відкрили вогонь по гітлерівцях. Після перших пострілів був смертельно поранений один вояка, а двоє блискавично розвернулися і поїхали назад у напрямку Зборова.
Згодом з’ясувалося, що в засідку біля Малина потрапили німецькі поштарі, які, ймовірно, ніякої шкоди жителям села не заподіяли б. Утім, у 1943 році було не до припущень: люди вчинили так, як вважали за потрібне. Зрозуміло, що фашистські командири не забули про загибель свого співвітчизника, і помстилися бунтівникам 13 липня 1943 року…
ТАЄМНИЙ БАРВІНЧЕНКО…
У 1942 році у Малині невідомо звідки з’явився чоловік і найнявся на роботу до місцевого господаря. Незнайомець був дужий, мав неабиякий організаторський хист. У селі його називали Барвінченком. Прізвище це чи підпільне псевдо – нині з’ясувати важко. Хоча вже у 1943 році чимало односельців знали, чим, все-таки, займався Барвінченко: організовував заготівлю харчів, а наймитування було конспіративним прикриттям. Цікаво, що ні тоді, ні через шістдесят п’ять років після тих подій, принаймні у селі, не знали і не знають – кому все-таки заготовляв провіант так званий наймит: ковпаківцям чи бандерівцям. Система постачання була настільки законспірована, що селяни, які відвозили продукти в умовні місця, нічого не знали про подальше переміщення товару. Незнайомці забирали у них підводи, просили чекати в умовному місці, а далі самі супроводжували вантаж. Інколи поверталися швидко, а часом чекати доводилося довгенько. Бувало, хоча й рідко, що коней і підвод не повертали. Мабуть, виникали якісь непередбачувані обставини.
У заготівлі продовольства брали участь жителі Малина, Кнерут, Певжі, Бакорина, Уїздців, Корита, Терешева. У кожному із цих населених пунктів було сформовано організаційне ядро із 3-5 чоловік, яке і забезпечувало безперебійне постачання зерна, свинини та іншого…
Якось із Малина підводи возили борошно у напрямку села Дерна на Волині. Чимало його залишалося у млині. Тоді хтось дав команду людям розібрати борошно по домівках. Звісно, найбільше муки взяли ті, хто жив неподалік млина. Щоправда, тоді ніхто особливо не переймався тим, що борошно насипали у мішки із німецьким знаком-клеймом.
Наступного дня у село прибули німецькі жандарми і почали робити обшук у обійстях. Усіх хат не охопили, але у кількох виявили борошно у мішках із клеймом. Тоді навіть малинці, які не розуміли німецької мови, зуміли виокремити один вислів: “Малин-бандітен”. Трагічного липня 1943 року гітлерівці вчинили розправу…
А тепер повернімося до Барвінченка. Він мав криївку за Підгаєм біля П’ятихаток у полі. Цю місцину нарекли тому, що там знаходилося п’ять хат. Уважні і кмітливі новосілківці помітили, як Барвінченко почав ліквідовувати своїх соратників, а коли злякався, що його виведуть на чисту воду, раптово зник. Об’явився на Малинщині уже після війни. Подейкували, що розшукував свою секретарку Ольгу, яка чомусь від нього переховувалася у Луцьку, де начебто вийшла заміж…
Особа таємничого Барвінченка викликає неабиякий інтерес. Ймовірно, він був одним із головних провокаторів, які накликали трагедію у Малині. За його вчинками і хитруватим почерком неважко здогадатися, за чиїм завданням прибув у село. А те, що після війни відкрито розшукував дівчину із підпілля, лише додає впевненості, що на терені району діяв засланий “козачок”. Однак це лише здогади. Принаймні, поки що документально це підтвердити немає можливості. Уже не вдасться з’ясувати будь-які нюанси про події і людей того часу в Івана Дорецького, Петра Чміля, Петра Карп’юка, бо вони відійшли у вічність. На щастя, всотав у власну пам’ять їхні розповіді Петро Терентійович Соловей. Ці розповіді не дають спокою краєзнавцю. Можливо, після публікації хтось, хто знав про події, пов’язані із Малинською трагедією, відгукнеться і доповнить її іншими цікавими свідченнями чи міркуваннями…
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.
