У пошуках надії

І хай добрішим кожен буде,
Бо це не примха і не просто так.
Ви просто придивіться, люди,
У ті очиська кинутих собак.
(Ольга Висоцька).
Подейкують, що собака — цілком як людина. Ось тільки говорити не може. Щасливі власники чотириногих друзів і просто любителі псів знають то не з чужих вуст.
Душа — в очах… Так як ви бачите любов, ненависть, жаль та інші почуття в очах людей, так само ви, якщо вдивитесь, побачите в очах бездомної тварини, побитої життям, німе благання… Не просять вони дорогих подарунків, не потрібні їм шуби, машини, ресторани та кіно. Достатньо всього лишень миски з їжею та місце, де не треба ховатися від холоду чи людської жорстокості, де можна спокійно жити, бавитися та радіти простим приємним дрібничкам звичайного собачого життя. Адже, якщо вдивитися в ці добрі очиська, то ви побачите лишень одне єдине прохання — “подаруй мені НАДІЮ”. А це ж так просто — зробити добру справу і знати, що сьогодні ти комусь допоміг. І нехай то буде пес. Нехай ти тільки трішки допоміг. Але ж з такого малого і складається щось велике. Проте навколо надто багато байдужості….
І перш за все байдужою є влада. Відсутність державної політики в сфері захисту домашніх тварин, в тому числі і безпритульних, від жорстокого поводження, призводить до повсякденного масового винищення тварин, а також культивує безвідповідальність власників домашніх “улюбленців”. Одразу ж постає питання про ефективність роботи міських служб, адже з року в рік безпритульних собак на вулицях не меншає. Чому? Усе дуже просто: чисельність популяції підтримують самі ж “убивці”, які замість того, щоби дбати про тварин, влаштовувати для них притулки, натомість відловлюють песиків й, отримавши за них кошти, випускають в іншому районі — щоб розмножувалися. Це їм вигідно. Є й такі, що сумлінно виконують свій обов’язок і безжалісно вбивають “безпритульних”, чи що ще гірше — ховають заживо.
А, здавалося б, Україна прагне стати європейською державою.. Проте прагнення її стати повноправним членом Європи неможливе без сприйняття і втілення в життя європейських цінностей. Стандарти гуманного поводження з тваринами є однією з них. Про це свідчать національне законодавство європейських держав і прийняті в рамках європейських інституцій Європейська конвенція про захист тварин при міжнародному перевезенні 1968 р., Європейська конвенція про захист хребетних тварин, використовуваних для дослідницьких і інших наукових цілей 1986 р., Європейська конвенція про захист домашніх тварин 1987 р. Будь-яка держава, що прагне вважатися європейською, не може ігнорувати ці стандарти і зобов’язана на правовому рівні втілювати їх в життя. Закон України “Про захист тварин від жорстокого поводження” ухвалений понад чотири роки тому. Однак європейські стандарти гуманного поводження з тваринами і законодавство України в цій галузі досі брутально порушує сама влада. Досі розповсюдженою є практика знищення безпритульних тварин комунальними і приватними підприємствами за розпорядженням місцевих органів влади, численні випадки масового отруєння, факти жорстокого поводження, що залишаються безкарними, з тваринами в усіх містах України, в Рівному зокрема.
На жаль, в нашому місті комунальну функцію (відлов та реєстрація бездомних псів) практично ніхто не виконує. Тварини, безпритульні особливо, займають в обласному центрі місце сміття! Регулюючих таку ситуацію законодавчих проектів і документів по місту не існує. Тому ініціативу по догляду за бродячими псами перебирають на себе громадські організації. Одна з них, а саме Асоцiація зоозахисних органiзацiй України (АЗОУ) була створена 8 квітня 2009 р. з метою примусити владу, як центральну, так і місцеву, виконувати Закон України “Про захист тварин від жорстокого поводження”, прийнятий ще 21.02.2006 р. Асоціація об’єднує зоозахисні організації майже всіх областей України — і повсюдно кричущою проблемою залишається жахливе становище безпритульних тварин, яку влада не вважає за потрібне вирішувати гуманним шляхом. Страждають не тільки тварини, а й люди, тому що більшість українців — це добрі, милосердні люди, які своїми силами та за свій власний кошт допомагають бездомним тваринам, лікують, стерилізують їх — і не можуть змиритися із загибеллю своїх підопічних від рук живодерів. Представником АЗОУ у нашому місті є Рівненська обласна громадська зоозахисна федерація “ФАС — федерація аматорів собаківництва”, яка розпочала свою роботу 4 жовтня 2007 року. Основною метою федерації є ствердження у суспільстві гуманного ставлення до тварин з забезпечення притаманних їм необхідних умов існування та об’єднання громадян з метою створення зоозахисної організації, належного притулку для тварин в нашому регіоні. “Багато з нас, — розповідає керівник проекту Людмила Луцюк, — жителів міста Рівне, екологів, захисників тварин дуже турбує проблема безпритульних тварин, особливо собак. При цьому у всіх нас одне бажання і ціль — зробити так, щоб їх було на вулицях менше, аби вони мали свої домівки і, при цьому, методи досягнення такої мети не суперечили б принципам гуманізму.” Учасники зоозахисної організації категорично проти, аби безпритульних собак усипляли. Кажуть, для них потрібно створювати притулки, а також проводити стерилізацію.
З переконаннями рівненських зоозахисників згідні і у Рівненській службі ветеринарної медицини, працівники якої вважать найгуманнішим способом зменшити кількість бродячих тварин на вулицях міста — стерилізацію. Втім, для цього тварини повинні бути у притулках, яких нашому місту катастрофічно не вистачає.
Чи не єдиним таким пристанищем для собак є притулок, що знаходиться по вулиці Млинівській і є дітищем благодійного фонду “Надія”. Площа земельної ділянки, що її виділила міська рада після численних судів та пікетів захисників безпритульних чотирилапих, становить приблизно 7000 кв.м, проте цього дуже мало. Наразі у притулку перебуває близько 60 псів, кожен з яких пережив сувору школу життя: когось знайшли на вулиці, деяких дивним чином спасли від нечуваної людської жорстокості, інших же просто підкинули, більшість із них мають серйозні проблеми зі здоров’ям. Лікують і годують тварин власним коштом кілька ентузіастів. Як зазначає Аліса Мамчур, засновниця притулку для тварин: “Я би дуже хотіла, щоб створювали побільше притулків, щоб захистити цих тварин, щоб їх не вбивали. Для цього треба створити хоча б ще два таких притулки. Аби розвантажити місто, щоб убезпечити і людей, і собак. І, по-друге, провести їх стерилізацію”. Нові мешканці у притулку з’являються майже щодня. Це поки чи не єдине місце в Рівному, де чотирилапі можуть заховатися від жорстоких реалій життя.
Проте один притулок не вирішує проблеми. Бездомних собак на вулицях міста досі надто багато, владі вони заважають, але дбати про них, чомусь, вона не хоче. І хоча у Європі кількість бродячих псів регулюють стерилізацією,а також мікрочіпуванням, в Україні до такого цивілізованого способу співіснування з безпритульними чотирилапими ще далеко. До речі про мікрочіпування, на яке вже давно перейшли майже всі країни світу. Ця процедура вигідна тим, що в холку собаці великим шприцом вживлюють пристрій, розміром із зернину пшениці. Відтоді тварина має свій код, який вписується в документи власника. Якщо чотирилапий десь загубиться, його відловлять і за допомогою спеціального сканера (а такий має бути у поліції, пожежників і в усіх ветслужбах, притулках) встановлять власника й швидко повернуть тварину. У Польщі, щоб заохотити до цієї програми населення, песиків спочатку мікрочіпували безплатно. Нещодавно таку техніку почали застосовувати і в нашій країні, проте в Україні сканерів для пошуку тварин всього кілька, а тому песика можуть і не відшукати. А якщо тварина загубиться за межами міста? З огляду на вартість сканера (300 — 350 дол.), він не скоро з’явиться в нашої міліції та ветслужб...
А собаки ж не можуть себе захистити і розповісти нам, людям, на яке життя вони заслуговують. Вони захищаються страхом та агресією на “людей”, які нічого не можуть змінити. Варто лише надіятися, що, як казав Леонардо да Вінчі, настане час, коли люди будуть сприймати вбивство та жорстоке поводження з тваринами так, як зараз вони сприймають це щодо людини.
Ольга БОЙКО.
Рівне.