До 40 років людина не здатна зробити щось путнє

Відомим художник Альфонс Муха став за одну ніч — новорічну — 1895 року. Парижани “з м’ясом” позривали його плакати до вистави “Жисмонда” із Сарою Бернар у головній ролі. Так вони їм припали до смаку. Акторка мусила замовити ще тисячу примірників. Після цієї афіші Сара Бернар уклала з молодим художником контракт на п’ять років.


Доти 34-річний Альфонс кілька місяців їв саму квасолю, щоб мати гроші на фарби. Друг попросив підмінити його на Різдво у паризькому видавництві Лемерсьє. На другий день свят директорові видавництва подзвонила Сара Бернар: терміново треба плакат до прем’єри. Усі художники були на канікулах. Видавцеві залишилося попросити Муху, який афіш до того не робив. Того самого вечора обидва пішли на репетицію. Для Альфонса треба було роздобути фрак і циліндр, щоб його пустили за лаштунки. Наступного дня афіша була готова.
Сару Бернар через худорлявість називали “добре відполірованим скелетом”. Казали: “у неї голова Мадонни на держаку мітли”, “Вона виконує свої ролі краще, ніж її корсети”. Альфонс Муха на довгому вузькому плакаті зобразив жінку у повний зріст. Афіш таких розмірів доти не робили. Незвичним виявилися кольори і стиль. Сара Бернар була в захваті.
Паризька богема вважала митця її коханцем. Проте в листуванні між ними — жодного натяку про інтим. 51-річну Сару Альфонс у 35 років вважав дуже красивою, але тільки на сцені, у гримі та зі спеціальним освітленням. Муха став головним художником її театру “Ренесанс”. Розробляв декорації, костюми й афіші. На плакаті до вистави “Медея” вона із широко розплющеними очима тримала закривавлений ніж. Руку з ножем обвивав браслет у формі змії. Побачивши малюнок, акторка замовила ювелірові такий самий браслет.
Муха відкрив власну студію. Його завалили замовленнями реклами шоколаду, вин, бісквітів, цигарок. Він став найбільш успішним комерційним художником Парижа. Та грошей берегти не вмів.
У столі мав шухляду для друзів. Щоразу наповнював її готівкою, яку ті могли брати без дозволу. Нерозбірливий у замовленнях, Альфонс мав періоди повного безгрошів’я. Коли він у 46 одружився зі своєю 22-річною ученицею Марією Хитиловою, його борги були вдвічі більшими за прибутки. Муха називав її Марушкою і багато малював.
Уперше 21-річна Марушка побачила його в театрі у Празі. Одразу закохалася у більш ніж удвічі старшого митця. Подалася за ним до Парижа. За їжу і житло няньчила дітей у французькій родині. Сама влаштувала зустріч із Мухою. Попросила представити її як чеську художницю. Написала листа з проханням прийняти її у будь-який зручний день і час. Він запросив Марію до ательє. До того Альфонс сім років жив з однією француженкою. Марушці казав, що до неї кохав лише раз, у 16. Перша його кохана 15-річна Ярослава померла від сухот. Відтоді чекав на щиру чеську дівчину. Інших своїх жінок називав мучительками.
Своїх дітей ніколи не бив. Його син Іржі юнаком хотів стати письменником. Батько радив не поспішати:
— По-перше, потім пожалкуєш, по-друге, можеш стати банальним автором, а по-третє, до 40 років людина взагалі не здатна зробити щось путнє. — І додавав також: — Замість тебе не пише кава, не пише й вино. Творити художник мусить на тверезу голову і з ясними думками.
Альфонс Муха познайомився з американським мільйонером-слов’янофілом Чарльзом Крейном. Він став спонсором його “Слов’янської епопеї” — циклу з 20 монументальних полотен. Художник вважав це головною роботою свого життя. Витратив на неї 18 років. Обрав значимі сюжети з історії та міфів слов’янських народів — “Проповідь Яна Гуса”, “Скасування кріпацтва у Росії”, “Симеон, цар Болгарії”, “Ян Коменський покидає батьківщину”.
1928 року закінчує “Слов’янську епопею” і дарує чеському народові. Але земляків цей цикл не вразив. Говорили, що картини надто пафосні, так малювали 100 років тому. У Празі не знайшлося для них галереї. Натомість у США виставки Мухи відвідують 600 тис. осіб.
Навесні 1939 року нацистська Німеччина окупувала Чехію. 79-річний Альфонс Муха був серед перших у списках неблагонадійних — як масон, юдофіл і чеський націоналіст. Після допиту в гестапо він захворів на пневмонію і невдовзі помер. Його роботи заборонили фашисти, а згодом і комуністи. До 1989 року у чеських книжках з історії мистецтва Альфонса Муху не згадували взагалі.
На початку ХХ ст. мистецький напрям модерн називали “стилем Мухи”. У центрі всіх його робіт — обличчя або фігура жінки. Оголених натурниць Альфонс Муха спочатку фотографував. Потім розділяв фото на “гарні руки”, “красиві стегна”, “цікавий профіль”. Після того з частин складав картинку однієї ідеальної жінки. Інколи під час роботи обличчя моделі накривав хусточкою — його недосконалість заважала художникові.
— Якщо сцену можна виразити через одну людину, не треба вводити інших, — казав. — Якщо емоцію може передати жест одної руки, не треба рухати обидві. Якщо одного пальця достатньо, не можна задіювати цілу руку. Якщо емоцію можна прочитати в очах, не варто взагалі рухати жодної з частин тіла.
З’явилося поняття “La Femme Muchas” — “Жінка Мухи” — ніжна, граційна загадкова красуня. Фігури оточували лілії, маки чи гвоздики. Усі мали слов’янські обличчя, довгі коси. Пасма волосся звивалися, наче змії.
Преса підсміювалася, що жінки на його рекламних плакатах нагадували Мадонну. А на одній з карикатур 1898 року року зобразили дівчинку, що стала на коліна перед жінкою з реклами пива авторства Альфонса Мухи.
Коли художника звинувачували у захопленні декоративністю й рекламами, відповідав:
- Бідні теж мають право на красу.

Олена ПАВЛОВА,
“Газета по-українськи”