Рівне:

Створення та просування сайтів

«Праведник світу» з маслянки

Особливий погляд 24-май, 2007, 21:269 prov 1 434
Євреї відрізнялися своїм національним одягом, зачісками, нерідко східним типом обличчя і мовою із гаркавим «р». Євреї були сердечними сусідами і від них ніхто не зазнавав кривди. Вони знали, що деякі імена ми називали по-своєму: Мошко, Юдко, Йосько, Гершко. Водночас упродовж багатьох десятиліть у містечку спільного подружжя не було зафіксовано. Хоча бували випадки кохання між українцями і дівчатами-єврейками. Як тільки це ставало відомо батькам дівчат, їх силоміць вивозили у польські міста, де видавали заміж за єдиновірців. Самоізоляція євреїв зберегла їх як народ. З іншого боку, призвела до трагедії у роки Другої світової війни. Втрат було б менше, якби у євреїв була рідня серед інших народів.

В економіці району деякі професії вважалися лише єврейськими. Цеглу, вапно, цемент виробляли євреї. У містах вони будували вулиці, виробляли кінську збрую. Професії склярів, малярів, мулярів, бляхарів теж були за ними, як і кравців і шевців. У Млинові у Мошка Зібера, котрий жив навпроти синагоги, шили одежу, що ніколи не рвалася по швах.

Олійні, круподерки і частково млини теж належали євреям. У Млинові п’ятиповерховий млин належав Йоську. Цей млин згорів 22 червня 1941 року.

Прихід радянської влади у 1939 році місцеві євреї сприйняли як радісну подію, хоча польська влада не протидіяла їм у навчанні. А ось прихід гітлерівців вони сприйняли з великою тривогою. Один із підрозділів есесівців, що проходив через Млинів, без жодних причин розстріляв біля Хворощі близько 20 євреїв.

А далі розпочалися їх утиски. Спочатку гітлерівці видали наказ про носіння біло-синьої пов’язки на правому рукаві одягу. Згодом її замінили «сонцем» — кола помаранчевого кольору на грудях і на спині. Пізніше євреїв заселили навпроти синагоги у «жидівській дільниці» і стали щодня колонами гонити на сільгоспроботи до колишнього маєтку графа Ходкевича. Через деякий час дільницю перетворили у гетто — для цього її оточили стіною із штахетника з колючим дротом і біля воріт виставили варту.

Окупаційну адміністрацію району у роки війни очолював ляндвірт Шнайдер — культурна, освічена людина. Він володів великим маєтком у Східній Прусії, а на роботу туди набирав людей переважно з Берегів. Шнайдер не був антисемітом (його обслуговували виключно євреї), допомагав їм виживати, дозволив постійно жити поза гетто тим, хто знаходив роботу у господарів у селах району.

Одного разу Шнайдер сказав своїй прислузі, що їде в Дубно і повернеться за тиждень. Прислуга зрозуміла, що настав смертний час, а Шнайдер не хоче бути свідком їхньої загибелі. Другого дня гестапівці повідомили, щоб євреї із сіл повернулися у гетто. Євреї копали ями: одну поруч із гетто, іншу — біля Муравиці поруч із болотом на суходолі. Більшість євреїв із сіл не повернулися в гетто.

Німці повсюдно проводили облави. У вересні 1942 року євреїв почали розстрілювати. Гинула єврейська громада, без якої люди того покоління не уявляли Млинова. Очевидці розповідали, що перед розстрілом євреїв змушували повністю роздягатися. Неподалік ям стояли столи зі спиртним. Одні кати стріляли, інші випивали і закушували, а тоді мінялися ролями. Того вересневого дня 1939 року розстріляли професора Варшавського університету Розенталя. Його повели на розстріл прямо від хворих, котрих він оглядав. Разом із ним пішла уся сім’я, а також зять-поляк, перекладач Шнайдера. Він не захотів жити без дружини, бо сильно її любив. Він теж роздягнувся і підійшов до ями...

У 1944 році, після визволення краю від німецько-фашистських загарбників, у школі з’явилися уцілілі єврейські діти: Мотель Шварц, Їда Менделькер, Гальцекер Ейнох. Залишки єврейських родин зібралися і жили комуною в будинку на вулиці Ватутіна. У 1945 році разом з колегами виїхали до Польщі, а звідти — до Ізраїлю.

Наша сім’я у силу своїх можливостей допомагала виживати євреям. Ми переховували дівчинку із Дубна, яка залишилася сиріткою після розстрілу батьків. Це Жанна Земсякова, котра нині живе у США.

Держава Ізраїль пам’ятає про тих, хто ризикував власними сім’ями заради врятування євреїв. Уся наша родина занесена у «Книгу пам’яті» у музеї Голокосту «Яд Вашем» в Ієрусалимі. У лютому 2003 року у Хмельницькому мені вручили медаль і диплом «Праведника світу»...

Дмитро ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ

Рівне
Схожі новини
Створення та просування сайтів
Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору