Рівне:

EnglishRussianUkrainian

Газда із Волинських козаків

Головна 23-дек, 2010, 10:409 Lobanovskiy 1 159
Кажуть, що Іванківці – це колиска двох волинських родоводів: Гайбонюків і Бобриків. Суцвіття Гайбонюків так рясніло, що крізь століття пагінці родоводу уквітчують землю, славлять діло своїх предків. Один із таких пагінців – Дмитро Гайбонюк. Син Дорофія та Марії Гайбонюків успадкував від батьків потужний господарський хист і вписав в історію рідного села славну трудову сторінку: з інтервалом у два десятки літ двічі обирався головою правління місцевого колгоспу…

Газда із  Волинських козаків


«Хліборобську долю майбутній голова почав торувати на батьківському полі. Як і всі селянські хлоп’ята тягнувся до коней, тож у десять з лишком літ уже справно кермував вороними, боронував, а згодом і орав. До речі, від тієї «школи дитячого газдування» на чолі пана Дмитра залишився знак на все життя, і лише заступництво Всевишнього врятувало йому життя. Може, і гріх, але юний господар навіть радів, коли тато хворів. Тоді він порався в полі як справжній господар.
У роки гітлерівської окупації для Дмитра навчання у Перемилівській школі обірвалося у шостому класі. Тоді директор навчального закладу, переймаючись майбуттям вихованців, попередив:
- Учні високого зросту можуть у школу не приходити, бо окупанти дужих юнаків і дівчат вивозять на примусові роботи в Німеччину.
Ця пересторога стосувалася і Дмитра Гайбонюка, бо і зростом вдався, і не хотів відправлятися на чужину.
Після війни Дмитро Гайбонюк закінчив тримісячні бухгалтерські курси при Рівненському кооперативному технікумі, у 1948 році разом із тисячами «западенців» відбудовував шахти Донбасу, а коли за 8 місяців повернувся у рідне село, там уже організували колгосп. Ставний двадцятирічний парубок потрапив у поле зору голови райвиконкому Аністратенка.
- Якщо залишишся у колгоспі бухгалтером, то на Донбас більше не поїдеш.
Ось так Дмитра Гайбонюка і освятили на першу посаду у колгоспі «Червоний прапор».
А за рік – призвали в армію. Служив поблизу Волгограда у полку, де колись армійські будні проводив Яків Джугашвілі – син Сталіна. За три роки і 8 місяців бравий вояка з Іванківців тричі побував у короткострокових відпустках у рідному селі. Після звільнення у запас працював бригадиром комплексної бригади, три роки навчався у Рівненській партшколі. Згодом почалися «сватання» у парторги колгоспів «Дружба», ім. Суворова. Спраглий за хліботворчою працею молодий фахівець не сприймав паперової і «язикатої» партійної роботи, відтак завдяки численним перемовинам із районним начальством очолив комплексну бригаду, працював головним агрономом у Мошкові. А в 1965 році беручкого господарника у рідному селі обрали головою правління колгоспу…
Дмитро Гайбонюк був восьмим головою з часу заснування колгоспу і змінив він майора у відставці Івана Олександрова, якого виверти долі із військових стежин привели у лабіринти сільського господарства. А чимало хазяйських прийомів Дмитро Дорофійович засвоїв у Григорія Гапончука – «тридцятитисячника», який із отих восьми очільників перемилівського колгоспу найдовше головував.
Розпочав іванківець багатолітню вахту на посаді голови правління колгоспу із будівництва дороги з Новоселівки в Перемилівку. Причому, спочатку ця справа гальмувалася. Одного разу Дмитро Дорофійович зайшов у кабінет до брата Володимира, який тоді очолював відділ агітації і пропаганди Рівненського обкому Компартії України. На вогник братнього діалогу завітав перший секретар обкому Іван Мозговий, який попросив Володимира допомогти братові. Тоді не тільки розпочалося будівництво дороги у добрій співпраці із «Райшляхобудом» (начальник Ващищук Степан ), а й за три дні із полів господарства вивезли 3000 тонн цукрових буряків. Начальник управління ДАІ облуправління внутрішніх справ особисто очолив колону вантажівок.
За роки головування Дмитра Гайбонюка урожайність зернових зросла із 12 до 28 центнерів з гектара, а солодких коренів – із 200 до 380 центнерів. На перемилівських горбках ця динаміка досягнення – справжня господарська революція.
Крім того у Перемилівці діяла міжколгоспна лікарня, збудували приміщення сільської ради. До речі, за сприяння брата голови Володимира, який після партійної роботи очолив обласне управління кінофікації, у селі збудували клуб, у якому відкрили перший у районі сільський кінотеатр «Жовтень». До речі, Володимир «вибив» для цього із обласного бюджету 30 тисяч карбованців.
У доробку Дмитра Гайбонюка – збудовані телятник, 4-рядний корівник, будинок тваринника, лазня, свердловина на воду у Перемилівці, реконструкція солом’яних дахів і глинобитних стін на фермських приміщеннях, а також зведений 4-рядний корівник, 4 свинарники у Мошкові. У колгоспі доглядали 650 фуражних корів і на відгодівлі зо сто. На молокозавод щодня відправляли по 4 тонни молока. Втім, майже 10 літ головування Дмитра Гайбонюка вмістили безліч господарських і життєвих клопотів для людей, для сіл.
Довелося Дмитру тривалий час працювати заступником голови правління у колгоспах «Правда», ім. Жданова. А в середині дев’яностих років минулого століття знову очолив господарство у Перемилівці. Тодішній голова районної ради Володимир Вінічук і начальник районного управління сільського господарства Володимир Мельничук умовили бувалого у бувальцях господарника вдруге увійти в ту ж річку. І пенсіонер знову взявся за віжки хазяйнування. Щоправда, домовився з керівниками, що працюватиме лишень до 70-ліття. Власне, так і сталося. Щоправда, після ювілею на старий Новий рік 1998 року довелося ще весною обсіяти і обсадити перемилівські поля.
- Певною мірою, - пригадує Дмитро, - відчував психологічний дискомфорт на всіляких нарадах у райцентрі. Кругом молоді керівники, лишень я та Василь Пекарчук із Певжі підносили їх середньостатистичний вік. Та це для жарту, бо до нас ставилися з пошаною і намагалися в усьому допомогти. Хоч би як, але ж літа і віку не обманути навіть ентузіазмом і завзяттям…
За роки більш як півстолітньої трудової діяльності Дмитру довелося купатися у душевних струменях сотень і тисяч людей. А успішному газдуванню парш за все завдячує колишнім керівникам району Михайлу Аністратенку, Павлу Шльопкіну, Михайлу Усанову, начальнику управління сільського господарства Якову Охоті, голові райвиконкому Володимиру Дідику. Зростав як господарник, звеличувався як людина у дружньому колі побратимів Олександра Гордієвича, Василя Пекарчука, Михайла Секели, Родіона Харкова. Скупався у душевних доброчестях господарника від Бога Анатолія Харитонюка. Енергетика душі цього славного товариства додавала сил творення, надихала на добрі справи. Не дивно, що ці люди – на особливому душевному обліку, бо в переплетеннях з їхніми долями Дмитро чіткіше виокремлює і власну путь…
За часи головування і за всю трудову діяльність Дмитро Гайбонюк не вилежувався на курортах і морях. Лишень раз побував на десятиденному відпочинку у Закарпатті. Генетичний потенціал вимагав не морської засмаги, а щоденного трудового загартування. І про це ветеран не шкодує. Хоча літа і беруть своє, але на денці серця тішить його надія на трьох синів, шістьох внуків, п’ятьох правнуків. І зігріває його душу світла лебідонька – вірна дружина Раїса, із якою більше шести десятків літ на іванівському обійсті зустрічають світанки долі…
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.

P.S. Коли матеріал готувався до друку, з Іванківців надійшла скорботна звістка: не стало на землі Раїси Гайбонюк. Висловлюємо глибоке співчуття родині. Нехай пам’ять про славну жінку буде світлою і вічною.
Схожі новини
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Апрель 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930 
Вгору