Доживи до маю – там уже природа дбає

А походить вона від латинського «майус», тобто від імені давньоримської богині Майї – дочки Фавна, покровителя гір, лісів, пасовищ, лук, захисника стад. Правда, частина дослідників переконана, ніби назва пішла від римського імператора Тарквінія, котрий пошановував старійшин. Адже латинське слово «майєр» і означає «старший, вищий». До слова, останній весняний місяць у Стародавньому Римі присвячувався мудрості довгожителів. Нині термін «май» міцно закріпився у нашій мові: досить згадати «маївки», «маєво», «маїти», «майво».
Але через «націоналізацію» місяців найбуйніший період весни нарекли «травнем». У болгар, чехів він теж «травен», у сербохорватів – «травень»; а от у словаків «травен» означає червень, словенські ж «малі травен» — це квітень, а «великі травен» — власне травень. Поруч із звичною накличкою маємо в окремих регіонах України й «свої», зокрема «пісенник», «місяць-громовик», «травник».
На травень припадає чимало традиційних обрядових дійств. Одне з них – свято русалії, що бере початок із дажбозьких часів. Звідти походять міфологічно-фантастичні уявлення, що розкривають суть природи, її незвіданість. Із русальським (мавським) тижнем пов’язані численні повір’я. Згадаймо русальських (нехрещених) діток, заборону в цю пору прошкувати через жита, мовляв, «русалки залоскочуть». Оця засторога мала глибокий господарський практицизм. Коли колосилися зернові, густились трави, птахи вигодовували потомство, доречним був своєрідний «місячник тиші». А з Юрієм пов’язано «збирання роси». До речі, на Поліссі подекуди ще й зараз дотримуються цього обряду. Батьки змушували діток ходити вранці босоніж по траві (аби не нападала парша і не боліли ноги); дівчата вмивались росою (аби обличчя було гарним); корів виганяли якомога раніше на пасовища (аби масло добре мати). Старші долонями збирали росу в пляшечки (нею потім змащували рани), оббризкували одне одного, приказуючи: «З роси вам!» Відгомоном того часу – сучасне побажання ювіляру: «З роси вам та з води!»
Призабуто нині «переплавну середу», що припадала на четвертий тиждень по Великодню, коли знімалась заборона купатись у річках та ставках. Цей день з особливим нетерпінням чекали діти.
Нарешті, з травнем пов’язане чудове обрядодійство – веснянки (гаївки), освячені благодатним богом Ярилом, коли все возвеличується хороводом давніх і вічно молодих народнопоетичних творів.
Два слова про обряди під час збирання трав. Годилось заготовляти до сходу сонця, коли ще не спала роса. Цією справою займались, як правило, жінки, котрі знали місця, «де не чути півня і не доноситься собачий гавкіт». Відшукавши потрібну рослину, нашіптували певний заговір. Траву зривали за допомогою ганчірки, «щоб не сполохати цілющого духу». Подекуди (Полтавщина) збирачки роздягались догола, бо «як нарвеш в одязі, то не буде помічною травиця». А ще на «Зільника» молодиці брали з собою їство, пригощались і розбивали тарілки – «щоб порожніми додому не нести».
Нині українська спільнота намагається повернутись до призабутих народних джерел духовності, прагне очистити їх від закомплексованості, шаблонності, шароварщини. Тому слід якнайліпше скористатись можливостями, що «дають» нам скромні місяці, зокрема оживляти національні звичаї, обряди, народні традиції.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.