Дистанційне навчання показало переваги, чи недоліки?

• Нестача практичних вмінь та навиків. Досить проблемно якісно організувати дистанційне навчання за напрямами підготовки та спеціальностями, на яких передбачена велика кількість практичних занять. Навіть найсучасніші комп’ютерні тренажери не замінять майбутнім менеджерам «живої» практики.
• Дистанційна освіта не підходить для розвитку комунікабельності. При дистанційному навчанні особистий контакт студентів один з одним і з викладачами мінімальний, а то і цілком відсутній. Тому така форма навчання не підходить для розвитку комунікабельності, впевненості, навичок роботи у команді.
• Проблема ідентифікації студента. Поки найефективніший спосіб простежити за тим, чи студент самостійно здавав іспити чи заліки, - це відеоспостереження, що не завжди можливо. Тому на підсумкову атестацію студентам доводиться особисто приїжджати до вузу або його філії.

Три групи складнощів

Служба освітнього омбудсмана, яка провела анкетування 8 тисяч батьків у всій Україні, вивела три групи проблем та труднощів, які виникли під час дистанційного навчання.
Перша – це організаційні та навчальні. Батьки поскаржилися на відсутність розкладу та його неузгодженість, на те, що онлайн-трансляції та комунікація відбувалися через різні платформи, на завеликий або ж, навпаки, замалий обсяг завдань і онлайн-уроків, недостатній час для виконання завдань, нерозуміння нових тем без пояснень, відсутній контроль за виконанням завдань та оцінювання. А також на нудні й незрозумілі підручники та брак власних знань, щоб допомогти в поясненнях своїм дітям.
Друга група – це проблеми психоемоційні. Зокрема, які виникли через невміння частини школярів навчатися самостійно та низьку мотивацію до навчання. Батьки звертали увагу і на таку проблему дітей, як брак спілкування із вчителем та ровесниками.
І звісно, у багатьох труднощі виникли через технічні обмеження. Як-от відсутність чи застарілість комп’ютерного обладнання та програмного забезпечення, недостатній рівень цифрової компетенції як у батьків, так і в учителів, погана якість інтернет-під’єднання та відсутність стандартизованої онлайн-платформи для дистанційного навчання.

Як провалили навчання батьки

Відсутність навчальної мотивації та вміння навчатися самостійно, за словами омбудсмана, – це не лише турбота школи, але й відповідальність батьків школярів.
“Поступово цю ситуацію вдавалося долати, і діти здобували навички навчатися самостійно, коли була допомога і мудре спрямування вчителя. Ми читали відгуки, що діти отримують задоволення від самостійного навчання. Але також були випадки, коли діти, маючи технічні можливості, просто не долучаються до освітнього процесу. І батьки, знаючи про це, реагували абияк”, – зауважив Горбачов.
І тут омбудсман має досить радикальне розв’язання ситуації. Він нагадує про статтю 55 закону про освіту, де батьки зобов’язані “сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання”.
“Коли батьки демонстративно не використовують зусиль школи надати дітям усі можливі знання та компетенції навіть у цей складний період, то це вже питання не лише про вмовляння (дітей вчитися. – Ред.), а тут, можливо, варто звернутися до служби з прав дітей із повідомленням про неналежне виконання батьками своїх обов’язків, посилаючись саме на 55-ту статтю закону про освіту та статті про виконання батьківських обов’язків”, – каже Горбачов. 
Він розуміє, що дистанційне навчання – це новий досвід і багатьом, зокрема батькам, дається складно, і тут варто звертатися за порадами до психологів.
Ресурс “Нова українська школа” ще на початку карантину запропонував порадник від психологині Світлани Ройс, як дитині забезпечити психологічний комфорт у нових умовах навчального процесу.
Зокрема, це часті перерви, окремо відведена територія у квартирі чи домі, сформований режим. Для початкових класів навчальний процес потрібно максимально перетворити на гру. А для підлітків, наприклад, починати навчання на годину пізніше, ніж у школі, оскільки в цьому віці зростає потреба в тривалішому сні. 
Дистанційне навчання також стало неабияким викликом для батьків дітей з особливими освітніми потребами.
“У кого є розлади аутичного спектра, для них важко щось змінювати. А з початком карантину вони опинилися в травматичній ситуації. Тут треба допомагати батькам, хоча це дуже складно, і тут не може бути універсальної відповіді, треба дивитися в кожній окремій ситуації”, – каже освітній омбудсман.
Короткий порадник для батьків дітей з особливими освітніми потребами та вчителів також презентував ресурс “Нова українська школа”. 

Технічні обмеження і відсутність єдиної онлайн-платформи

Як додаткове джерело доступу до знань Міністерство освіти запропонувало телеуроки, але їхні трансляції розпочалася аж на четвертому тижні дистанційного навчання. Водночас для початкових класів телеуроки запровадили лише з кінця квітня (тобто за півтора місяця після початку карантину) і лише двічі на тиждень.
За оцінкою Горбачова, “телевізійна школа” не могла бути повноцінною заміною дистанційному навчанню, бо це одностороннє подання інформації без інтерактиву і комунікації з учителем.
Усе-таки ключовим інструментом в онлайн-навчанні залишалися комп’ютери та планшети. 
“У багатьох родинах тривала справжня війна за комп’ютер. Бо, навіть якщо в дитини був свій телефон, навчатися з ним не завжди зручно. А якщо батьки працювали з дому дистанційно, то тим паче поділити комп’ютер на всю родину було складно. Тож залежно від забезпеченості родини деяким довелося купувати ще один телефон, планшет чи ноутбук”, – додає освітній омбудсман.
За даними анкетування Служби освітнього омбудсмана, 66,5% батьків забезпечили дітей необхідним комп’ютерним обладнанням. Але, зважаючи на те, що в опитуванні брали участь переважно мешканці великих міст, можна припустити, що об’єктивний показник загалом щодо України таки менший.
Водночас анкетування показало дуже високий відсоток використання учнями мобільних телефонів. І в омбудсмана це назвали тривожним показником. Оскільки важко повноцінно виконувати навчальні завдання через смартфон, а тривале переглядання маленького екрана може негативно впливати на здоров’я, особливо в молодших класах.
Але який може бути вихід із ситуації, якщо дитині бракує технічних засобів, поки незрозуміло. Горбачов лише навів приклад, що в деяких школах дітям видавали шкільні ноутбуки додому.

А от що могла б зі свого боку зробити держава, щоб полегшити і батькам і дітям доступ до матеріалу, так це створити єдину національну онлайн-платформу. Де б були структуровані всі уроки, завдання і в ідеалі там само можливість надсилати виконані роботи.
Проте якісна цифрова освіта – це не лише питання технічного оснащення, але і бажання відповідальних посадовців. І ця проблема є значно глобальнішою, ніж тимчасовий карантин.
Так, скептично оцінила ситуацію вже колишня радниця міністра освіти Оксана Макаренко: “Стара система чинить опір змінам, блокує освітні новації, ховає прогресивні ідеї в бюрократичних процедурах”.
“Омріяна Національна електронна платформа померла, не народившись, і похована десь на теренах Інституту модернізації змісту освіти. А гроші, які з такими труднощами виділялися Мінфіном на закупівлю електронних підручників, електронних освітніх ресурсів, дистанційних курсів, повернулися до бюджету через неспроможність державної установи якісно провести експертизу і сформулювати предмет закупівлі”, – підсумувала Макаренко ще докарантинні спроби зробити українську систему освіти сучаснішою відповідно до розвитку цифрових технологій і потреб учнів.
За її словами, всі попередні концепції та рекомендації, створені за участю провідних українських і світових експертів у сфері цифрової освіти й ІТ-технологій, “відповідальні особи” викидали “на смітник”.
“Відверто знущалися з виробників, які за власний кошт намагаються створити й запропонувати державі цифрові рішення для шкіл. Профанують наукові експерименти. Навіть прості методичні рекомендації щодо організації дистанційного навчання в школах під час карантину довелося писати силами сторонніх експертів за ініціативи нашої ГО “Смарт освіта“, – обурилася Макаренко.

 

Цілком можливо, що тепер у періоди традиційного карантину під час грипу навчання вже не перериватиметься і продовжуватиметься як домашнє: досвід уже всі мають.
Своєю чергою активісти та волонтери з ГО “Смарт освіта” за підтримки міжнародного донора вже розробили деталізовану методику для вчителів про організацію дистанційного навчання в школі. Тут є рекомендації, починаючи від критеріїв вибору різних онлайн-платформ і завершуючи психологічними аспектами налагодження комунікації в спілкуванні з батьками та учнями. 
Цей посібник уже точно не втратить своєї актуальності. Адже попри ці складні два з половиною місяці частина батьків відчула, що дистанційна форма для них і їхніх дітей виявилася комфортнішою.
Тож цілком імовірно, що вересень багато шкіл зустріне з масовими заявами про переведення школярів на домашню форму навчання.

---

Висновки ЮНЕСКО

“Масштаби нинішніх обмежень у галузі освіти у всьому світі є безпрецедентними, і їхнє збереження загрожуватиме забезпеченню права на освіту“, – ще на початку березня заявила гендиректор ЮНЕСКО Одрі Азулай. 
Проте вже за кілька тижнів масштаби цих обмежень зросли в рази, коли один за одним уряди різних країн продовжили закривати навчальні заклади.
Станом на початок квітня майже у 200 країнах вимушено залишилися вдома понад півтора мільярда учнів та студентів (а це 91% у світі).
Станом на 25 травня, коли частина країн почала поступово виходити з тотального карантину, неохопленими навчанням в освітніх закладах залишалися 68% дітей та юнацтва світу (півтори сотні країн так і не відкрили шкіл до кінця навчального року).
“Закриття шкіл, навіть тимчасове, призводить до великих соціальних та економічних витрат. Це зачіпає всі громади, але наслідки є особливо серйозними для знедолених дітей і їхніх сімей”, – так оцінили ситуацію в ЮНЕСКО, назвавши ключові причини недоліків домашнього навчання.
Однією з проблем була відсутність підготовки до такого освітнього процесу батьків, особливо тих, у кого обмежені власні знання та ресурси. Адже часто саме близьким родичам доводиться долучатися до організації навчального процесу школярів, зокрема роз’яснюючи поточний матеріал.
Водночас батьки, які продовжували ходити на роботу, вимушені були залишати дітей без нагляду. А це додаткові ризики не лише для успішного домашнього навчання, але й для безконтрольної поведінки їхніх нащадків у той час, у який до карантину вони перебували під контролем учителів. 
Звісно, одна з найочевидніших проблем – це обмежений доступ до освітніх можливостей поза школою для дітей з неблагополучних сімей, зокрема йдеться про технічні можливості.
Згідно з дослідженнями, майже половина дітей у світі (понад 800 млн), які вимушено пішли на домашнє навчання, не мають удома комп’ютера. Найкритичніша ситуація в країнах Африки, де 89% дітей – без комп’ютерів, а у 82% немає доступу до інтернету. Більш ніж 56 мільйонів дітей проживає в місцях, де відсутній навіть мобільний зв’язок, щоб хоч якось підтримувати контакт з учителем та однокласниками.

Цифри щодо України

Порівнюючи із ситуацією в африканських країнах, звісно, в Україні дистанційна освіта в рази доступніша. Проте базові умови, як-от широке інтернет-покриття та відносно масовий доступ до гаджетів, – це ще не про якісний навчальний процес, а лише можливості для нього.
За результатами онлайн-опитування від Центру прав людини ZMINA, 40% жінок, які мають дітей шкільного віку, не задоволені ефективністю дистанційної шкільної освіти. З них 24% назвали таку освіту радше неефективною, а 16% – украй неефективною.
25% опитаних жінок зауважили, що в їхніх дітей не було онлайн-уроків у буквальному розумінні, коли вчитель безпосередньо спілкується з учнями. 31% мам відповіли, що були заняття через платформи Zoom, Skype лише з окремих предметів.
Також матері скаржилися на труднощі з поясненням складного матеріалу (21,2%) та мотивацією школярів навчатися вдома (20,6%).
Загалом лише 3,7% опитаних жінок зазначили, що не мають проблем з організацією дистанційної освіти й що їхні діти навчаються
самостійно.
Матеріал підготовлено в межах кампанії “Жінки проти пандемії” за підтримки Українського жіночого фонду.