Наші відомі земляки 
Таку характеристику дають В’ячеславу Івановичу
Таку характеристику дають В’ячеславу Івановичу вдячні пацієнти та медперсонал – колектив медиків, у якому він працює вже понад 30 років.
Здоров’я, як щастя, його не помічаєш, коли воно є. Лише потрапивши на лікарняне ліжко, задумуєшся: який це великий дар людині. Переоцінка життєвих цінностей зазвичай відбувається після раптових ударів долі. Адже є змога порівняти: до і після. Людина отримує ще один шанс переглянути власний кіноролик під назвою «життя». Кажуть допомагає.
На світі є безліч професій. Але з давніх-давен завжди вважалося, що професія лікаря є найблагороднішою, так як питання стоїть у найціннішому, що є на землі – людському житті. В’ячеслав Царук за понад три десятиліття у своїй лікарській практиці надивився всіляких випадків. Іноді пацієнтів привозили в такому стані, що страшно було підійти. Але на виручку завжди приходить високий професіоналізм і бажання допомогти, виправити «поламку», повернути хворому повноцінне життя. У травматологічному відділенні слова «рух - це життя» сприймаються глибше і мають буквальний зміст. Уявіть на хвилину наслідки побутовоі травми, автокатастрофи чи нещасного випадку. Найперше запитання, яке тут звучить до лікаря; «Чи буду я ходити?», яке він чув сотні разів. І кожного разу брався за найскладніші випадки, наче робив повторний виклик долі: хто кого?
Нагорода для справжнього ескулапа одна – повне одужання пацієнта. Випадки трапляються настільки складні, що за скальпель чи ніж доводиться братися і двічі, і тричі. Зате хворий іде з лікарні своїми ногами, відкриває двері власноруч. І ще довго після виписки згадує свого рятівника і завдячує йому.
Батько хотів, щоб син став лікарем
До своєї фахової професійної майстерності В’ячеслав Царук ішов по сходинках. Спершу закінчив Київське медичне училище №2, лікувальний факультет Київського медичного інституту імені О.Богомольця, обидва заклади закінчив на відмінно. Щоправда, згадує, як мріяв у шкільні роки стати геологом. Та батько, педагог за фахом, хотів у сім’ї мати лікаря, тому все ж наполіг, аби син після служби в армії (як було прийнято у радянські часи українець служив на Далекому Сході, у Владивостоці), пішов медичною стежиною. І донині лікар вищої кваліфікаційної категорії вдячний за це рішення, бо тільки згодом оцінив стан речей. Важко повірити, але у трудовій книжці В. Царука – єдиний запис. Молодий випускник проходив інтернатуру у Хмельницькій міській лікарні і тут залишився. Нині себе навіть не уявляє без свого відділення, колективу однодумців та друзів. Саме так він називає своїх колег вже багато років, бо товариськість та дружелюбні відносини йому притаманні ще з дитинства. Специфіка травматології така, що потрібно бути постійно у формі і в готовності. Хворих із важкими операбельними травмами можуть привезти коли завгодно, а інколи і вночі потрібне негайне хірургічне втручання. Тому фактор команди тут має неабияке значення.
У спілкуванні з лікарем ще й зазначила для себе те, що це людина з великим серцем та з чуйною душею. Взагалі бар’єр «лікар – пацієнт» дозволяє людину бачити лише з одного боку. Насправді, кожна людина неповторна. А та, яка рятує і повертає до життя, - взагалі особлива. Поза лікарнею В’ячеслав Царук, як справжній чоловік, захоплюється риболовлею та активним відпочинком. І це особливе захоплення він не зможе зрівняти ні з яким заморським узбережжям. В’ячеслав Іванович – прихильник активного відпочинку і зазначає, що процес риболовлі може повністю відновити сили та виснаження, а зварена на березі юшка із особисто виловленої риби взагалі не має альтернативи.
В операційній час іде інакше
В’ячеслав Іванович провів першу унікальну операцію в Західному регіоні ще у вересні 2004-го. Хоча їх у вузі такого не вчили, лікар зумів пройти навчання для нового методу проведення операцій та опанувати новітню методику артроскопії - без розрізу. Він лише зробив невеликий надріз – прокол шкіри розміром у три міліметри і ввів у порожнину суглобу коліна мініатюрну відеокамеру, за допомогою якої з великою точністю і збільшенням у30 разів провів точну діагностику захворювання та саму опрерацію за допомогою спеціального мікрохірургічного інструментарію. Після такого операційного втручання прооперовані можуть самостійно пересуватися вже через 6-8 годин, а не місяцями перебувати на лікарняному ліжку під витяжкою чи в гіпсу. Кожен день розписаний по хвилинах. Як зізнається В’ячеслав Іванович, вранці заходить до операційної, а виходить звідти вже під вечір. Тоді помічає, як швидко промайнув час. А за операційним столом він йде зовсім інакше.
На світі є безліч професій. Але з давніх-давен завжди вважалося, що професія лікаря є найблагороднішою, так як питання стоїть у найціннішому, що є на землі – людському житті. В’ячеслав Царук за понад три десятиліття у своїй лікарській практиці надивився всіляких випадків. Іноді пацієнтів привозили в такому стані, що страшно було підійти. Але на виручку завжди приходить високий професіоналізм і бажання допомогти, виправити «поламку», повернути хворому повноцінне життя. У травматологічному відділенні слова «рух - це життя» сприймаються глибше і мають буквальний зміст. Уявіть на хвилину наслідки побутовоі травми, автокатастрофи чи нещасного випадку. Найперше запитання, яке тут звучить до лікаря; «Чи буду я ходити?», яке він чув сотні разів. І кожного разу брався за найскладніші випадки, наче робив повторний виклик долі: хто кого?
Нагорода для справжнього ескулапа одна – повне одужання пацієнта. Випадки трапляються настільки складні, що за скальпель чи ніж доводиться братися і двічі, і тричі. Зате хворий іде з лікарні своїми ногами, відкриває двері власноруч. І ще довго після виписки згадує свого рятівника і завдячує йому.
Батько хотів, щоб син став лікарем
До своєї фахової професійної майстерності В’ячеслав Царук ішов по сходинках. Спершу закінчив Київське медичне училище №2, лікувальний факультет Київського медичного інституту імені О.Богомольця, обидва заклади закінчив на відмінно. Щоправда, згадує, як мріяв у шкільні роки стати геологом. Та батько, педагог за фахом, хотів у сім’ї мати лікаря, тому все ж наполіг, аби син після служби в армії (як було прийнято у радянські часи українець служив на Далекому Сході, у Владивостоці), пішов медичною стежиною. І донині лікар вищої кваліфікаційної категорії вдячний за це рішення, бо тільки згодом оцінив стан речей. Важко повірити, але у трудовій книжці В. Царука – єдиний запис. Молодий випускник проходив інтернатуру у Хмельницькій міській лікарні і тут залишився. Нині себе навіть не уявляє без свого відділення, колективу однодумців та друзів. Саме так він називає своїх колег вже багато років, бо товариськість та дружелюбні відносини йому притаманні ще з дитинства. Специфіка травматології така, що потрібно бути постійно у формі і в готовності. Хворих із важкими операбельними травмами можуть привезти коли завгодно, а інколи і вночі потрібне негайне хірургічне втручання. Тому фактор команди тут має неабияке значення.
У спілкуванні з лікарем ще й зазначила для себе те, що це людина з великим серцем та з чуйною душею. Взагалі бар’єр «лікар – пацієнт» дозволяє людину бачити лише з одного боку. Насправді, кожна людина неповторна. А та, яка рятує і повертає до життя, - взагалі особлива. Поза лікарнею В’ячеслав Царук, як справжній чоловік, захоплюється риболовлею та активним відпочинком. І це особливе захоплення він не зможе зрівняти ні з яким заморським узбережжям. В’ячеслав Іванович – прихильник активного відпочинку і зазначає, що процес риболовлі може повністю відновити сили та виснаження, а зварена на березі юшка із особисто виловленої риби взагалі не має альтернативи.
В операційній час іде інакше
В’ячеслав Іванович провів першу унікальну операцію в Західному регіоні ще у вересні 2004-го. Хоча їх у вузі такого не вчили, лікар зумів пройти навчання для нового методу проведення операцій та опанувати новітню методику артроскопії - без розрізу. Він лише зробив невеликий надріз – прокол шкіри розміром у три міліметри і ввів у порожнину суглобу коліна мініатюрну відеокамеру, за допомогою якої з великою точністю і збільшенням у30 разів провів точну діагностику захворювання та саму опрерацію за допомогою спеціального мікрохірургічного інструментарію. Після такого операційного втручання прооперовані можуть самостійно пересуватися вже через 6-8 годин, а не місяцями перебувати на лікарняному ліжку під витяжкою чи в гіпсу. Кожен день розписаний по хвилинах. Як зізнається В’ячеслав Іванович, вранці заходить до операційної, а виходить звідти вже під вечір. Тоді помічає, як швидко промайнув час. А за операційним столом він йде зовсім інакше.
Тут хвилини можуть розтягуватися, а години скорочуватися. Усе залежить від того, наскільки складним є оперативне втручання. Приміром в день, коли ми домовилися про інтерв’ю, йому довелося робити одразу (3!) позапланових операції. На колінному суглобі, у ппечі та в стегновій кістці. Завдяки злагодженим діям бригада у складі хірурга, двох асистентів й анастезіолога провела три операції в рекордні терміни – за 1,5 години. Травматологічне відділення Хмельницької міської лікарні почало виконувати найскладніші операції першими
Загалом саме травматологічне відділення міської лікарні почало виконувати найскладніші операції в західному регіоні з 2004 року, завдяки сучасному мікрохірургічному обладнанню та високій професійності лікарів. Завдяки проведенню саме таких видів операцій пацієнти у 2-3 рази швидше одужують та вертаються до повноцінного тжиття. Маючи на озброєнні мікроскопічну відеокамеру, у лікаря є змога без розрізу ввести у тіло людини інструмент і бачити на моніторі тридцятикратне збільшення.
Так нещодавно лікар провів унікальну операцію на стегновій кістці жінці, якій 102 роки. Пішов на такий ризик, бо розумів, що після звичайного традиційного хірургічного втручання жінка може залишитися прикутою до постелі. Сучасна медицина справді творить дива. Спілкуючись із колегами на Всеукраїнських зїздах, що час від часу відбуваються у різних куточках України, В'ячеслав Іванович переконався у цьому. Разом з тим, відзначив, що досягнення хмельницьких травматологів стоять на рівні з найпотужнішими клініками. Хірурги-травматологи постійно проходять стажування, як на базі вітчизняних клінік та вузів, так і за кордоном. Так В’ячеслав Іванович нещодавно відвідав «Туманний Альбіон» з групою колег з усієї України. Де у рамках Кадавер-курсу, що проходив у Лондоні – обмінювалися досвідом з британськими медиками.
Лікар серед усіх проблем та круговерті знаходить час і для сім’ї. Взимку і влітку їздять разом подорожувати.
"Лікар від Бога", ці слова прозвучали від колег – медичного персоналу в адрес В'ячеслава Івановича - великого фахівця своєї справи і просто чудовій, прекрасній людині! Сама в цьому переконалася, поспілкувавшись з ним. Як зазначив В’ячеслав Царук – душа радіє, коли люди йдуть своїми ногами з лікарні та повертаються у повноцінне життя. Так і справді може радіти за своїх пацієнтів лише Лікар від Бога, на рахунку якого тисячі добрих справ, і з якими можна розбудовувати нашу державу.
Фото автора
Дивіться також: на операцію у 102 роки
https://www.youtube.com/watch?v=smyyiTwiuvo
Дивіться також: на операцію у 102 роки
https://www.youtube.com/watch?v=smyyiTwiuvo
Світлана Коток
