Рівне:

Створення та просування сайтів

Від заздрощів на велич Києва Боголюбський суздальський спалив місто у 1169 році

Головна / Війна з московитами / Україна 15-бер, 2022, 09:139 swet 922
(Скульптурний портрет Андрія Боголюбського, реконструйований по його останках проф. Михайлом Герасимовим у 1941 році Музейне об'єднання «Музей Москви», на якому чітко прослідковується його половецько-кочівницьке походження). Його ж вважають основоположником московії.
В літописах зазначається, що монголо-татари так не зруйнували місто, як це зробив від заздрощів суздальський князь. Місто Киів, засноване в кінці Vстоліття - було не лише центром Київської Русі століттями, а й причиною міжусобних воєн між нащадками, Ярославичів, Мономаховичів та інших нединастичних князів. Бо це був символ великокняжої влади. Престол князя Київського вважався найпрестижнішим і центральним. Також це був значний християнський духовно-освітній центр, адже лише при Ярославу Мудрому було побудовано понад 400 церков та монастирів. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку й архів при Софійському соборі. Там же було засновано школу для «книжкового навчання». Школи були не тільки при монастирях, але також при великих церквах. Жителі Києва уміли писати та читати тоді, коли інші монархи ставили хрестики у вигляді свого резюме...

9 березня 1169 року війська коаліції смоленських Ростиславичів і сіверських Ольговичів, яких організував володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський розпочали облогу Києва, яка тривала три дні, доки Мстислав Ізяславич, не в змозі його захистити, залишив місто. Київ зазнав небаченого на Русі спустошення, яке привело до його поступового занепаду. 
Князь Андрій - син Юрія Долгорукого та половецької князівни (відомий в народі шарлатан та безморальний забіяка з половецькими кочівницькими генами), призначений Юрієм на князювання у Вишгороді, без згоди батька утік на Північ, у провінційне містечко Володимир-на-Клязьмі.
Після смерті батька 1157 року Андрій Боголюбський витіснив із Ростова і Суздаля своїх молодших братів Михалка і Всеволода і об'єднав під своєю рукою північні землі, ставши великим князем Володимиро-Суздальського князівства.
Своєю столицею він зробив місто Володимир, яке укріпив і прикрасив, збудувавши новий дитинець, головні ворота якого були зведені за зразком київських Золотих воріт і одержали ту ж назву, а також величний Успенський собор. Але завжди розумів, що слави та велиці Києва йому не досягти.
Сам Андрій Боголюбський жив у замку неподалік від Володимира в селі Боголюбове. Намагався відірвати Суздальську землю від Києва, утворити окрему церковну митрополію. Вигнав до Візантії своїх 4-х братів разом з їхньою матір'ю — другою дружиною Юрія Долгорукого. На півночі прожив він більшу частину свого життя, зовсім не бачивши півдня. Батько дав йому в управління Володимир на Клязьмі, маленьке суздальське передмістя, що недавно виникло, і там Андрій княжив понад тридцять років, не побувавши в Києві. А коли він там побував, то побачене викликало у нього несамовиту заздрість та лють. Адже його князівські хороми - дерев'яні зруби, що опалювалися "по-чорному", і "велич" північного князя полягала тільки в можливості безкарно грабувати місцеві фінські племена. Породжений і вихований у лісовій глухомані, князь Андрій закономірно порвав зі старими київськими звичаями, зі старою батьковою дружиною, тобто зі сторонньою знаттю.
Недарма ж давній літописець стверджував, що це був справжній "князь-залешанин", тобто князь-варвар чи, по-іншому, князь-дикун
Відомо, що той, хто завойовував Київ, не тільки отримував титул «Великий князь Київський», але й міг претендувати на верховенство в династії Рюриковичів. Оскільки в Києві жив митрополит і були розташовані головні храми й монастирі, він лишався якщо не політичним, то незаперечним культурним і релігійним центром усієї Русі. Навіть із зменшенням свого впливу Київ з довколишніми землями залишався одним із найрозвиненіших і найгустозаселеніших центрів держави.
Після тривалої облоги 8 березня 1169 року захисники міста здалися. У 1169 році захопив і нещадно пограбував Київ. Знищені та спалені тоді були не лише житлові квартали, а й значна кількість церков та монастирів. Ікону Пресвятої Богородиці вивезено з Києва до Володимира. Київ два дні піддавався небаченому доти спустошенню, в результаті якого не було зроблено винятку ні для кого: ані для жінок, ані для дітей.
Як пише літопис: «І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в'язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали … Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота..» Було розграбовано майно та спалено житлові квартали, значну кількість церков та монастирів. Вивезли з Києва не тільки приватну власність, а й ікони, ризи та дзвони. Була викрадена з Києва й Свята ікона Божої Матері, яка згодом буде названа «Володимирською іконою Пресвятої Богородиці» та стане найбільшою святинею Російської Імперії. Вперше за багатовікову історію так нещадно було розгромлено «матір міст Руси». Такого руйнування Київ ще не зазнавав навіть від половців чи печенігів.
 1169 р., захопивши Київ, Андрій віддав місто на триденне розграбування своїм ратникам. До цього моменту на Русі було прийнято поводитися подібним чином тільки з чужоземними містами. На руські міста ні за яких міжусобиць подібна практика ніколи не розповсюджувалася
 
На залежних від нього людей Андрій Боголюбський спирався і в церковних справах. Так, у 1159 році, надумавши розділити єдину в Заліссі єпархію надвоє, щоб виділити з неї нову, Володимирську, він під надуманим приводом вигнав з ростовської кафедри грека Нестора і підняв ігуменів з місцевих — спочатку суздальського Леона (Леонтія), а потім, коли з'явилось бажання мати і власну, незалежну від Києва, митрополію, — ростовського Фе(о)дора, людину заможну, авантюрну і безпринципну.
Але отримати патріарше благословення не вдалось. Не допомогло ні віднайдення начебто чудотворних мощів, ні запровадження з цієї нагоди свята і написання «Житія», яке задавнило історію ростовської кафедри до часів хрещення Русі, ні візит Федора у Царгород, ні особисте листування з патріархом Лукою Хризовергом, який був незворушним і категоричним: князю пропонувалося «з радістю» прийняти Леона назад і «більше не просити [нічого]».
Тож коли близько 1168 року Боголюбському випала нагода силою зброї поквитатись з Києвом, де по смерті його двоюрідного брата Ростислава Мстиславича, знову розгорнулась боротьба за великокняжий стол, він відіслав «владику Федора» до київського митрополита Костянтина II, де того судили і жорстоко стратили.
На початку березня 1169 року війська Боголюбського перебрались в урочище Дорогожичі й через тижень, 9 березня, у першу неділю Великого посту, «обступили увесь город Київ» — повідомляє місцевий літописець. — «І була битва завзята повсюди, і знемагав Мстислав [Ізяславич] у городі».
Мстислав Ізяславич з братом Ярославом луцьким, єдиним, хто прибув на допомогу, і його дружиною відступив до Василіва (нині Васильків Київської області). Але при переправі через Унаву зазнав великих втрат у битві з ковуями (з чорних клобуків), які підступно, намовлені Ростиславичами, вдарили з тилу, і «тоді пішли вони обидва до [Дорогобужа, а звідти до міста] Володимира» на Волині. 
Мініатюра «Андрій Юрієвич бере в полон (дружину Мстислава Ізяславича)
Агнешку Болеславну» після взяття Києва з Радзивілівського рукопису, кін. XV ст. Бібліотека Академії наук, Санкт-Петербург

«Такого не було ніколи» — підтверджує слова київського суздальський літописець. — «І була на всіх людях в Києві туга і скорбота невтішна». 
Тріумфував Андрій Боголюбський недовго. Руські князі його не любили, оскільки він завжди втручався у внутрішні справи іх князівств та вимагав визнати його верховенство. Переконував усіх, що його військо найсильніше, але 1173 року військо було розбите.
Проти володимирського князя збунтувались недавні союзники — смоленські Ростиславичі, якими він намагався керувати у всьому. Вже взимку 1170 року вони прийшли на допомогу Новгороду, під стінами якого розбили військо Мстислава Андрійовича, а коли взимку наступного року Гліб несподівано помер, імовірно, як і його батько, отруєний кимось з найближчого київського оточення, посадили у Києві спершу Володимира Мстиславича, старшого серед Мономаховичів, а по його наглій смерті й самі зайняли Київ.
Авторитарні методи правління, буйний норов і жорстокість стосовно навіть близьких людей призвели до організації змови проти Андрія Боголюбського. 29 червня 1174 року внаслідок змови бояр Кучковичів князя убили люди з його найближчого оточення.
Князя Боголюбського, який спалив Київ, убили Амбал і Стирята, які входили в найближче оточення князя
При реставрації Спасо-Преображенського собору в Переславлі-Залєському археологи й епіграфісти виявили кілька настінних написів, в тому числі напис XII століття, в якому йдеться про вбивство князя Андрія Боголюбського у 
1174 році.
 

Там же перераховуються імена його вбивць - причому не всі з них були відомі раніше, повідомляє Напис у Переяславлі-Залєському (Ярославська область РФ) є "найдавнішою датованою письмовою пам'яткою Північно-Східної Русі". 
 В Інституті археології РАН повідомили, що напис знайшли московські епіграфісти - професор ВШЕ Олексій Гіппіус і науковий співробітник Інституту слов'янознавства РАН Сава Міхєєв; вони ж продовжують його досліджувати.
"Напис за своєю цінністю увійде в десятку найважливіших давньоруських написів. Це унікальна пам'ятка офіційної епіграфіки Володимиро-Суздальського князівства, що фіксує акт церковного прокляття убивцям володимирського князя", - сказав дослідник Олексій Гіппіус.
Напис знаходиться посередині південної абсиди собору. Він зроблений у два стовпці, які обведені однією рамкою.
Імена вбивць (загалом їх близько 20, частина рядків утрачена) перераховуються в лівому стовпці, там же написане прокляття на їхню адресу. Праворуч - коротке повідомлення про вбивство.
Три перших імені відомі з літопису - це Петро Кучков (в тексті є його по-батькові - Фралович, ймовірно, Флорович), Амбал (в літописах зустрічається і написання "Анбал") і Яким (Яким Кучкович). Потім значна частина тексту втрачена, а в кінці є три імені, які відомі не були: Івка, Петрко та Стирята. За словами вчених, питання викликає те, що напис залишено в Переславлі, тоді як князь Андрій був убитий у Боголюбові. На їхню думку, це "офіційний текст, який був розісланий по всіх містах єпархії та висічено на науку нащадкам на стінах головних храмів".
Вчені з'ясували, що його вбили люди з найближчого оточення.
Світлана Коток
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору