Рівне:

Створення та просування сайтів

Рівненщина - унікальний край, або - прабатьківщина Святого Письма

Головна / Новини регіону / Актуально 09-авг, 2022, 18:419 swet 310
Острозька Біблія — Вікіпедія
 
Українському народові випала велика честь і заслуга –
дати слов’янству першу повну друковану Біблію.
Острозька Біблія розійшлася по всьому слов’янському світові,
і скрізь вона мала правдиву заслужену пошану.
(Огієнко І. І. )
Рівненщина - унікальний край. Перші примірники друкованих чи переписаних книг Святого Письма на теренах Східної Європи з’явилися саме тут. В обісті Князя Острозького, на його кошт,  засновника першого вищого освітньо-духовного закладу у Східній Європі, - побачила перша друкована книга в нашій країні - Острозька Біблія.  В історії срср – це особливо не афішувалося, а наголошувалося, що цей край примітивний, відсталий, де переважають старі архаїчні звичаї та обряди, а з голів його мешканців ніяк не можуть вибити релігію – опіум для народу. царська росія, яка вкрала в нас багато чого та присвоїла нахабно собі, свого часу, так і не змогла створити свій особистий текст, а присвоїла текст Острозької Біблії та назвала видання – «московська Біблія».

12 серпня 1581 р. була видана друга версія Острозької Біблії – унікального видання, яке справило помітний вплив не лише на розвиток української культури, а й культури інших народів, які користувалися церковнослов’янською мовою.
Надрукована на кошти кн. В.-К.Острозького в його Острозькій друкарні І.Федоровим (друк закінчено 1581). На початку вміщено вірш на герб кн. В.-К.Острозького, передмову кн. В.-К.Острозького, вірш і передмову Г.Смотрицького церковнослов'янською мовою з українізмами, в яких обстоюється необхідність поширення освіти для захисту вітчизняної культури. Основні текст книги редагував літературно-науковий гурток, до якого входили Г.Смотрицький, І.Федоров, Тимофій Михайлович, грек Діонисій Палеолог та ін. На титульному аркуші підкреслено, що текст є перекладом традиційного грецького перекладу 72-х тлумачників (Септуагінти).
Острозькій Біблії – 441 рік. У передмові Московської Біблії використали текст Острозької, змінивши назву народу.
Окремі примірники Острозької Біблії датовані 1580-м роком. Але основний її наклад був надрукований у серпні 1581 році. Хоча, наскільки можна судити, ще деякі її примірники могли додруковуватися пізніше.
 Раніше, коли мова йшла про Острозьку Біблію, дослідники (особливо радянські) концентрували увагу на особі російського «першодрукаря» Івана Федорова (в українських документах він часто фігурував як Іван Федорович). Ця традиція фактично збереглася донині. Справді, заслуга Федорова в появі цього видання є чималою. Але не треба забувати, що він виконував переважно роботу технічну. Щоб це видання побачило світ, треба було здійснити велетенську науково-дослідницьку й перекладацьку роботу. Зрештою, треба було профінансувати цей непростий проект.
 У 1569–1570 роках Іван Федоров на теренах білоруського Підляшшя, у Заблудові (зараз це територія Польщі) видрукував «Євангеліє учительне», «Псалтир» і «Часослов». У 1572 році він переїздить до Львова, де в 1574 році видає «Апостола». Із цим виданням Іван Федоров приїхав до князя Василя-Костянтина Острозького, який запросив його до себе на службу.
Першодрукар стає управителем Дерманського монастиря й започатковує 1575 року в Дермані та Острозі книгодрукування. Тут побачили світ Новий Завіт і Псалтир (1580), «Книжка…» Тимофія Михайловича, яка є предметним покажчиком до Нового Завіту (1580). Але найбільш цінним виданням стала Острозька Біблія. Хоча це досить велика за обсягом книга, однак завдяки майстерності набору та застосуванню дрібного шрифту вона не видається масивною. Ілюстративне оформлення видання вирізняється стриманістю, продуманістю композиції та художнім смаком.
В Острозі при сприянні князя Василя-Костянтина Острозького вдалося зібрати різноманітні списки біблійних книг.
Хоча на кінець ХVI століття існувала певна традиція перекладу Священного письма українською розмовною мовою (Пересопницьке Євангеліє та інші), однак у Острозі при виданні Біблії використовувалася церковнослов’янська мова. (Старослов’янська, церковнослов’янська мови – це мова, якою тоді говорили наші предки – східні слов’яни, до якої було пристосовано Кирилицю – письмо, яким було перекладено перші християнські книги). На питанні тогочасної мови сьогодні спекулює церква московського патріархату. По суті, старослов'янську мову вони приписують собі, як церковнослов'янську, хоча на той час - це була мова усіх слов'ян - наших предків і в тогочасних книгах іншої просто не могло бути.
 Острозька Біблія завдяки високій якості перекладів довгий час не мала конкурентів.
Перше повне друковане видання всіх книг Святого Письма церковно-слов’янською мовою, здійснене в Острозі друкарем Іваном Федоровим, заходами князя Костянтина Острозького, підготовлене гуртком учених при Острозькій Академії. Має 1256 сторінок, чисельні заставки, кінцівки та ініціали, шість видів шрифтів, основний з яких стилізований під канцелярське письмо того часу, що робило книгу доступнішою для читання та сприймання. Є досконалим зразком друкарського мистецтва України кінця XVI століття. У книзі вміщено першу передмову князя В.-К. Острозького, де він тлумачить підготовку тексту видання, другу віршовану передмову ректора Герасима Смотрицького, де вміщено похвалу видавцеві та його гербові і післямову друкаря Івана Федорова.
Острозька Біблія друкувалась у дві дати: 12 липня 1580 р. та 12 серпня 1581 р. Друга версія відрізняється від оригіналу 1580 р. за складом, орнаментом та виправленням відбитків. У друкуванні Біблії траплялися затримки, оскільки потрібно було усунути помилки, шукати правильні текстові вирішення питань та виробляти правильний переклад.
Острозька Біблія відіграла важливу роль у боротьбі проти наступу католицької церкви на православ'я. Видавець зібрав церковнослов'янські та грецькі списки з монастирів усього православного Сходу.  
Перед тим, як Острозька Біблія побачила світ, була виконана велетенська підготовча робота. Близько 1576 року в Острозі за сприяння князя Василя-Костянтина Острозького був створений науковий осередок, який займався підготовкою видання. Цей осередок і поклав початок Острозької академії – першого вищого навчального закладу на теренах України. Цей осередок і академію, ймовірно, очолював Герасим Смотрицький. Він же й автор передмов до Острозької Біблії.
В Острозі при сприянні князя Василя-Костянтина Острозького вдалося зібрати різноманітні списки біблійних книг.  Загалом острозькі книжники виконали непросту текстологічну роботу, яка потребувала чимало зусиль і часу.
При цьому Книга передала слово-вслово, виконуючи Заповідь:  
" Свідкую я кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: Коли хто до цього додасть що, то накладе на нього Бог кари, що написані в книзі оцій.  А коли хто що відійме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в Книзі оцій".
Пересопницьке Євангеліє є також унікальною пам’яткою української культури. Самий початок її створення має точну дату — 15 серпня 1556 р., встановлено також дату завершення — 29 серпня 1561 р. Євангеліє як дорогоцінна реліквія зберігалося, трепетно передавалася з покоління в покоління. Його тримали у своїх руках Іван Мазепа і Тарас Шевченко. Іноді воно десь «зникало», вивозилося із України. Однак потім поверталося назад. У час створення нашої держави Пересопницьке Євангеліє стало національною святинею, на якій присягають Президенти України.
Хоча на кінець ХVI століття існувала певна традиція перекладу Священного письма українською розмовною мовою (Пересопницьке Євангеліє та інші), однак у Острозі при виданні Біблії використовувалася церковнослов’янська        (східнословянська мова). Це було викликано низкою обставин. Зокрема, досвід Заходу показав, що перша друкована біблійна література виходила сакральною (латинською) мовою. І лише тоді, коли відбулося відповідне насичення такою літературою, почали з’являтися друковані переклади біблійних книг простонародними мовами.
 Церковнослов’янська мова Острозької Біблії була далеко не останнім чинником, завдяки якому ця книга вийшла далеко за межі України. Її наклад був досить великий. До нашого часу дійшло майже 300 примірників, які зберігаються не лише в бібліотеках України, але й у Великій Британії, Польщі, Литві, білорусі, росії тощо. Виходячи з такої кількості збережених книг, можна припустити, що її наклад становив близько 3 тисяч примірників.
Острозька Біблія завдяки високій якості перекладів довгий час не мала конкурентів й фактично стала канонічним текстом у Православній, а також і в Греко-Католицькій церкві України й Білорусії. Коли московський цар Олексій Михайлович задумав видати Біблію, звірену з грецьким текстом, московські книжники із цим завданням не впоралися. Тому було вирішено перевидати Острозьку Біблію, виправивши деякі орфографічні помилки й змінивши українські наголоси на російські. Навіть передмову до цього видання Біблії склали на зразок Острозької, замінивши вислови «народ руський» на «народ всеросійський».
Так з’явилася московська Біблія 1663 року, яка в росії отримала назву «первопечатной». Тут цей текст використовували без змін до 1712 року, коли петро I наказав його виправити у відповідності до грецького тексту вихідцю з України, волинянину Феофілакту Лопатинському. Виправлена цим книжником Біблія так і не була надрукована. Потім уже російська цариця єлизавета петрівна залучила до виправлення двох викладачів Києво-Могилянської академії Варлаама Лащевського й Гедеона Слонімського. Виправлений ними текст був затверджений синодом Російської православної церкви.
Так з’явилася єлизаветівська Біблія 1751 року, в основі якої все ж таки лежав острозький текст. Ця Біблія стала канонічною для православних й практично без змін передруковується до сьогоднішнього дня. Таким чином, текст Острозької Біблії (хай навіть із деякими змінами) продовжує залишатися канонічним біблійним текстом для православних віруючих.
Про значущість видання Острозької Біблії зауважували чимало фахівців, надаючи найвищу оцінку цій подвижницькій праці та її ролі у подальшому розвитку нашої культури.
Дослідник книги ХІХ ст. А. Селецький зауважував: «Слово Боже, заключене в цих рядках старого та нового завітів, повинне служити тією духовною бронею.., тією огорожею, яка повинна захистити виноградник від чужих вторгнень, така була мета видання, вказана в передмові до нього».
Пересопницьке Євангеліє 1561 р. - пам'ятка староукраїнської мови переклад так званою простою мовою досить близькою до народної. Починаючи з 1991 р. є традиція під час присяги Президента на вірність народові України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню. Це – перший із відомих перекладів Святого Письма на староукр. літ. мову серед. 16 ст. Рукописна книга на 482 пергаментних аркушах розміром 380х240 мм, в оправі, вагою 9 кг 300 г, повна за обсягом. Створена на Волині, за меценатством кн. Анастасії Юріївни Заславської-Гольшанської та князів Чорторийських – Івана Федоровича і Євдокії. Над нею працювали: чернець Григорій, який керував роботою та здійснив переклад і редакторську правку рукопису, та два писці – Михайло Василієвич, син сяноцького протопопа, яким писано більшу частину тексту, ім'я другого писця залишилося невідомим. Робота була розпочата 15 серпня 1556 в Дворецькому монастирі кн. Заславських при церкві Святої Трійці (монастир був у с. Двірці; нині село Ізяславського р-ну Хмельн. обл.). Продовжена (з аркуша 155 зворотного) в Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (монастир знаходився в м. Пересопниця; нині село Рівнен. обл.), після призначення Григорія архімандритом, де і була завершена 29 серпня 1561. Євангеліє перекладено староукр. мовою з церковнослов'ян. мови болг. редакції. Найближче до нар. мови перекладено Євангеліє від Луки. У роботі використовувалися й грецькі та західнослов'янські, вірогідніше польс., тексти. Рукопис за змістом є традиційним правосл. четвероєвангелієм, але текст, за зразком західнослов'ян. перекладів, поділено на глави, кожна з яких починається із сумарія (короткого викладу змісту наступної глави), і на зачала, також постійно наявні глоси (укр. лексичні відповідники до слів оригіналу). Писано Євангеліє "новим" укр. уставом та півуставом з елементами скоропису, притаманними для волин. книжкової школи письма. У правописі поєднані давньоукраїнські, південнослов'янські та новітні староукраїнські орфографічні норми. Рукопис є перлиною укр. книжкового мист-ва 16 ст., над його оформленням працювали два анонімних майстри: професійний ілюмінатор та менш досвідчений оздоблювач. Кожне Євангеліє відкривають висохудожні мініатюри євангелістів, виконані в традиціях іконописної школи того часу. Оригінальні плетінчасті й рослинні орнаменти, які, зберігаючи певну єдність із мист-вом Відродження, мають яскраво виражений характер укр. книжкового мист-ва, тісно пов'язаного із східнослов'ян. традиціями. Оздоблення виконано різнобарвними фарбами та золотом. Наявні численні заставки, ініціали, контурні малюнки й ін. прикраси.
 Але найдавнішою писемною пам'яткою Українського Полісся є Нобельське Євангеліє, яке старше від Пересопницького на 41 рік. Написане 1520 року в селі Нобель Зарічненського району Рівненської області.
У Пересопницькому монастирі Євангеліє знаходилося, імовірно, до 1630, коли кн. Миколай Чорторийський віддав монастир у володіння Клеванської католицької парафії. 16 квітня 1701 гетьман України І.Мазепа подарував Євангеліє Переяслав. кафедральному собору, який був збудований його коштом. У кінці 18 ст. книгу передано до б-ки Переяслав. духовної семінарії, в якій 1845–46 її бачив видатний укр. поет Т.Шевченко, коли за дорученням Київської археографічної комісії оглядав старожитності Переяслава (нині м. Переяслав-Хмельницький), й відмітив розкіш оздоблення і укр. мову тексту. У 1860-х рр., разом із семінарією, рукопис переходить до Полтави. Із семінарської б-ки книгу було вилучено за розпорядженням міністра нар. освіти і обер-прокурора Найсвятішого Синоду графа Д.Толстого, котрий її бачив, коли був у Полтаві 1873, і доповів про цікаву пам'ятку рос. імп. олександру II, який повелів її привезти. Тоді ж Євангеліє стає власністю вел. кн. Петра Георгієвича, принца Ольденбурзького, після смерті якого його було повернуто 1887 до семінарської бібліотеки. За радянських часів визначна пам'ятка зберігалася в Полтавському історико-краєзнавчому музеї, під час Другої с
вітової війни була вивезена на Схід, а після війни потрапила до бібліотечного фонду музею-заповідника "Києво-Печерська лавра", де її виявив видатний укр. учений С.Маслов, і зусиллями якого 24 грудня 1948 її було передано на постійне зберігання до відділу рукописів Держ. публічної б-ки УРСР (нині це Інститут рукопису НБУВ, шифр: ф. 1, № 15512). На П.Є. присягають Президенти України.

У тексті Нобельського Євангелія прослідковуються елементи народної мови. Переписувачі несвідомо відступали від норм сакральної мови через власний рівень освіченості. У тексті зустрічаються літери "і", подекуди "ь" замінено на "е".14 червня 1520 року у Нобелі, що на Рівненщини, закінчили працювати над Нобелівським Євангелієм. Про це зазначив у післямові дяк Севастьян Аврамович. Нині Нобелівське Євангеліє знаходиться у Вільнюсі.

Рукопис старший від Пересопницького на 41 рік. Проте його копіювали з оригіналу, а Пересопницьке перекладали на просту мову.

с. Нобель, Зарічненського району, де було написане Нобельське Євангеліє.

Про що це свідчить? Про те, що навіть у Поліській глибинці у віддаленому селі у «темні віки» знали Єдиного Живого Бога, відкинувши кишенькових язичницьких придуманих божків. І, як сказав Іван Огієнко – «Благословенна земля і люди там, де шириться Святе Євангеліє, перекреслюючи оманливі тенета та павутину язичництва-шаманства, які тягнуть душі в пропасть…»

Йогана Гутенберга, Князя Острозького, Івана Федорова, переписувачів Пересопницького Євангелія можна вважати надто великими людьми, що в цьому суєтному житті вони вибрали благу частку – серед безліч суєтних справ та тимчасових задоволень - донести мільйонам серед язичницької середньовічної темноти Істину, в якій криється вся головна сутність існування людства на Землі...
Світлана Коток, історик


Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору