— Наш спільний друг нині мешкає у Львові, хоча сам є корінним рівнянином, — розповів Олександр Поліщук. — Приїхав до Рівного відсвяткувати день народження з рідними та друзями. У місті сидіти не хотілося, тож Юрій організував свято на дачі у Городищі, що знаходиться неподалік Рівного. Коли стемніло, аби гості не нудилися за столом, він запропонував прогулятися селом. Більшість присутніх радо погодилася, тож сіли до нашої автівки ВАЗ 2106 і поїхали кататися. Неподалік сільського клубу хтось із городищан перегородив дорогу своїм автом ВАЗ 2108.
Зі слів Олександра, натовп молодих людей обступив їхню «шістку», водія виволокли з-за керма. Тим часом «вісімку», що перекривала шлях, відігнали убік. Водія кинули на землю й почали бити ногами.
Тієї ж миті, як розповів далі Сашко, головною сільською дорогою проїжджав автомобіль ДАІ, тож, певно, злякавшись, нападники припинили бійку. Тільки-но даівці проїхали повз, як друг кореспондента стрибнув до автомобіля й від’їхав на кількасот метрів і зупинився. Виявилося, йому прорізали праве заднє колесо, окрім того, розбили фару та пом’яли кузов автівки.
– Ми пішли звідти пішки, нас не чіпали, адже авто працівників ДАІ, розвернувшись неподалік, прямувало назад, – провадить Олександр Поліщук. – Даівці зупинилися біля нашого ВАЗ 2106, аби перевірити документи водія. Потім запропонували вирушити до Рівного й «подихати в трубочку». Коли ми розповіли їм про напад, вони й «вухом не повели». Натомість дістали зі свого авта запаску й перебортували пошкоджене колесо, потім повезли обидві автівки й водія до обласного центру. Лишившись «на своїх двох», ми звернули із головної городищенської дороги на коротшу – ту, що веде до дачних будинків.
Пройшовши кількасот метрів, хлопці почули ревіння автомобіля, який, наблизившись, зупинився. Як розповів Олександр, із машини з криками: «Ловіть їх!», вискочило близько 12-15 чоловік. Журналіст здивувався, як вони усі помістилися у ВАЗ 2108. Хлопці, крім Сашка, кинулися врозтіч, отож гурт переслідувачів побіг за ними, поїхало й авто.
– Дорога саме звертала управо, тож друзі зникли з мого поля зору, – зазначив Олександр Поліщук. – Коли за хвилину я дійшов туди, то побачив, що один із друзів лежить на землі, двох інших вантажать до багажника. Угледівши мене, один із переслідувачів закричав: «Ще один «городський»!». Я намагався все якось залагодити, сказавши: «Хлопці, не робіть дурниць. Я журналіст, давайте поважати один одного». Почувши такі слова, нападник підбіг і замість відповіді вдарив мене. Я впав, проте одразу піднявся і почав задкувати. За мною кинулися кілька нападників. Після ста метрів «вечірньої пробіжки» за спиною залишився лише один переслідувач. Я зумів відірватися і добіг до чиєїсь недобудованої садиби. Коли за деякий час повернувся до дачного будинку іменинника, мені розповіли, що невгамовні городищенські хлопці побували й там.
Коли гості були на прогулянці, на дачі залишався інший кореспондент, Олександр Ліфун, разом із дідусем іменинника. Він приглядав за стареньким.
— Я сидів у дворі за літнім столиком та чекав на хлопців, — пригадує Олександр.—– Час від часу телефонував друзям, жоден з них не відповів. Це мене здивувало. А приблизно о першій ночі на подвір’я увірвалися невідомі, приблизно 10-15 чоловік. З нецензурною лайкою та вигуками: „Де тут журналісти відпочивають?!”, нападники жорстоко мене побили. Потім потягли мене у бік вулиці з криками: „Уже двоє ваших у багажнику лежать, зараз і ти там опинишся!”, а за мить заволокли до будинку, де знову кинулися бити.
За словами Олександра, нападники відібрали у нього гаманець із грішми та журналістські посвідчення. Нападники якимось дивом не побачили дідуся іменинника, який спав у будинку. Як виявилося пізніше, після „візиту” городищан із дачі зникли особисті речі друзів обох журналістів.
Коли нападники залишили у спокої Олександра Ліфуна і забралися геть, до будинку почали сходитися хлопці. Згодом їм вдалося вийти на зв’язок із другом-водієм, який перебував у Рівному із працівниками ДАІ. Він одразу попрямував до районного відділу міліції, і за півгодини на дачі вже була слідчо-оперативна група. Однак насторожувало те, що двоє хлопців, у тому числі й іменинник, усе не поверталися.
— Через деякий час одному з товаришів на мобільний зателефонував один зі зниклих, – провадить Олександр Ліфун. – Виявилося, його в багажнику вивезли за територію села і залишили в полі, а іменинника кинули в канаву. Після того, як зійшлися усі хлопці, працівники Рівненського районного відділу міліції записали наші свідчення. А у неділю, 29 червня, ми написали заяви до міліції, проте до цих пір особи нападників не встановлено. Власне, міліціянти їх і не шукали, мотивуючи це тим, що неділя та понеділок вихідні.
Тож постраждалі журналісти у безвиході звернулися до Рівненської незалежної медіа-профспілки, аби хоч там посприяли, щоб справа „не припадала пилом” на полицях райвідділу міліції.