Вона любила осінь

Вона любила осінь… Любила дощ, любила вальс листя, яке кружляло під музику дощу… і симфонію вітру. Любила останні сонячні дні і перші – дощові та холодні… Вона була незвичайною дівчиною, і ім’я в неї було незвичайне, а може і казкове – Маріанна. Марина була чутливою, мрійливо-романтичною людиною. В неї ніколи не було багато друзів, вона любила самотність, любила бродити сама по вулицях міста і мріяти про ту справжню велику любов… Та любов чомусь до неї не поспішала. Так, Марина зустрічалася з хлопцями, та не було справжніх почуттів. Були моменти, коли здавалося, що саме вона – найгірша дівчина у всесвіті. Її мало хто розумів, та вона на те не зважала, вона жила у власному світі.

…Однієї весни вона, як і завжди, жила своїми мріями, і нічим ця весна не була особливою… Та тоді Маринка познайомилася з одним хлопцем, Вікторем. А в нього був друг. І так сталося, що Маринка закохалася в цього друга, якого звали Макс. Раніше з нею такого не було, бо вже при першій зустрічі вона зрозуміла, що закохується. Вона була щасливою… Наступного разу вона пішла з ним гуляти, все було класно, і їй здавалося, що все взаємно. Вони трималися за руки, говорили ніжні слова, і він навіть легенько її поцілував. Прийшовши додому, Марина не могла заснути, вона була щаслива, мріяла про те, як завтра скаже Йому, що кохає... Але… Але Він подзвонив і сказав, що вона йому тільки подобається, і нічого більше… Та їй було байдуже, вона вирішила все одно сказати… Вона Йому таки сказала, та у відповідь почула, що між ними можлива тільки дружба. Їй було неймовірно важко, куди вона не ходила – скрізь думала тільки про Нього. З думкою про Нього засинала, і з Ним в думках прокидалася. У снах також бачила Його. Щоразу, коли набирала Його номер і дзвонила, то обіцяла собі, що це востаннє, та ніяк не могла стриматися. Одного разу Марина Його зустріла, і Він на її прохання поцілував її в щічку… Вона була щаслива і повірила, що можна щось змінишся. Через два дні вона знову Його зустріла, падав дощ, вони йшли в один бік і розмовляли. Макс прямо сказав Марині, що між ними ніколи нічого не буде… Вона попросила востаннє поцілувати її, Макс ніжно поцілував, і вони розійшлися... Ідучи додому, Марина плакала, сама того не бажаючи. Вона пообіцяла собі, що коли не Він – то ніхто. Вдома вона написала вірш-прощання зі всіма, взяла коробочку зі снодійним, висипала на руку багато таблеток… Сказала „Прощай, коханий, назавжди”… По її обличчі потекли сльози, здавалося, такі пекучі, що аж роз’їдали шкіру… Вона затримала подих і наважилася випити, та тут до кімнати зайшла мати, забрала таблетки і розплакалася… Маринка все одно пообіцяла собі, що без Нього не житиме. Наступного дня Маринка дізналася, що Макс розказує всім про те, як вона у нього закохана… Вона, звичайно, запитала, чи це правда. І Він відповів їй, що так, що він всіх питає, як її спекатися. Її стан важко передати словами… Вона не знала, що робити, тому сказала Максові, що просто пожартувала і посміялася з нього… А Він наговорив багато такого, що зробило боляче. Вона не знала, що має чинити далі… Єдиними, хто її в цей час не покидав, були сльози. Марина плакала майже весь час. Одного вечора вона зустріла Його в місті, говорила весело, вибачалася і попросила поцілувати її востаннє, та він відмовився. Вона вирішила не терпіти такого болю і піти з життя… Однієї ночі вона зачекала, поки всі в домі заснуть, пішла в ванну, набрала жменю таблеток, взяла води і проковтнула смертельну дозу ліків…
Її знайшли вранці. Марина залишила посмертну записку: «А я все одно тебе люблю, і ось мій доказ…» …Падав сильний дощ, який вона так любила… В труні вона лежала ніби жива, така красива у білому весільному платті, а на обличчі можна було побачити ледь помітну посмішку. Напевно, вона помирала з думкою про Нього… На похорон прийшло багато людей, було багато квітів, але серед них виділявся найбільший кошик сліпучо-білих троянд, із написом: «Пробач, що не встиг сказати про свою безмежну любов до тебе. Макс».
Людмила СВІТЛИЧНА,
Рівне