ГОЛОВА ДУМАВ, РАДА ВИРІШУВАЛА

До п’ятсотлітнього ювілею Млинова, який громада святкувала цьогорічного жовтня, яскраві сторінки у літопис селища над Іквою вписав і колишній селищний голова Володимир Місюк. Більш, як два десятки літ, млинівчани обирали його очільником громади, і таким чином висловлювали стабільну і позитивну оцінку його діяльності на цій посаді. Уродженця села Будораж Дубенського району вперше обрали, як тепер модно казати, мером Млинова, у 1982 році, коли досвід 31-річного діяльного і мудрого чоловіка був збагачений глибокими знаннями Львівського обліково-кредитного технікуму і Тернопільського фінансово-економічного інституту, армійськими випробовуваннями у Білоруському військовому окрузі, фаховою практикою у відділенні агропромислового банку „Україна”, життєвими іспитами на посаді інструктора Млинівського райвиконкому, секретаря парторганізації та заступника голови колгоспу „Правда”.
І нині пан Володимир з великим задоволенням згадує про масштабне житлове будівництво, яке велося у селищі у вісімдесяті роки XX століття. Саме тоді у Млинові, наче гриби після дощу, стали тішити людей перші п’ятиповерхівки на вулицях Рівненській і Гагаріна. Причому, зведення житла велося не тільки за державні, а й за кошти підприємств, організацій, установ райцентру: радгоспу-технікуму, „Сільгоспхімії”, району електричних мереж, автотранспортного підприємства, ПМК-2, маслосирзаводу та інших. Зникали із карти Млинова старі будівлі, натомість з’являлося добротне житло. Власне, за винятком так званих „хрущовок”, майже усі житлові будинки були зведені у час, коли у селищній раді головував Володимир Місюк.
Небувалих масштабів набрало індивідуальне будівництво: мікрорайони Слободи, корморадгоспу, технікуму ветеринарної медицини, Муравиці трансформувалися у суцільний будівельний майданчик. До речі, дехто із хронічних песимістів навіть дивувався розмахам житлової ініціативи.
У вісімдесяті-дев’яності роки минулого століття значного піднесення набрало озеленення та окультурення селища. Коли у 1982 році нинішній центральний майдан селища довели до ладу, то про це написала газета „Правда”, журналісти якої’ у значній мірі „вирішували” кадрові питання у компартійних структурах. Гостра критика на адресу партчиновників зазвичай означала їх звільнення із займаних посад.
Меморіал Слави, стадіон „Колос”, парк біля стадіону, дитсадок №3, середня школа №3, п’ятиповерховий корпус центральної районної лікарні в урочищі Хвороща, проведення центральної каналізації, будівництво артсвердловини, газифікація окраїн селища усе це відбувалося у Млинові за часів головування у селищній раді Володимира Місюка. Із приводу тотального будівництва, ремонтів тоді у райцентрі „ходив” анекдот:
„У вірменського радіо запитують:
- Де ще у Млинові не розкопана вулиця?
- Вулиця Пушкіна, - була відповідь”.
Річ у тім, що комунікації на цій вулиці проводили біля будинків, а не вулицею.
Старожили, та й люди середнього віку, пригадують, як тішили очі перехожих квітники від АТП і до автостанції, у парку біля стадіону. До речі, за благоустрій і озеленення селище неодноразово нагороджувалося грамотами і перехідним прапором.
Пан Володимир зазначає, що значний комплекс будівельно-ремонтних та інших робіт проводився у тісній взаємодії із райвиконкомом, чимало сил, енергії та особистої життєвої мудрості до втішних змін у селищі доклав „вічний двигун” отих добрих починань Петро Шелестюк.
І ще один штрих. У вісімдесяті роки значного піднесення досягла торгівля. Без сумніву, заслуга в цьому тодішнього голови правління райспоживспілки Анатолія Войтюка. Млинівчани в певній мірі ревнували волинян, котрі приїжджали до нас за товарами.
У ці роки, пригадує пан Володимир, у селищі гостювало чимало вітчизняних знаменитостей: Софія Ротару із сестрами, Назарій Яремчук, Павло Дворський, Іван Мацялко, Йосип Кобзон, Левко Лук’яненко та чимало інших державних діячів і митців. І всіх їх вражало чарівне довкілля Млинова, відтак звідти виносили незабутні спомини.
Із теплотою в серці Володимир Місюк згадує секретарів селищної ради, із якими довелося працювати: Марію Юрковську, Тамару Чернету, Валентину Пастух, Світлану Василюк. Ці мудрі чарівниці-трудівниці скромно виконували свої службові обов’язки, не переймаючись масштабами власного внеску у селищну справу, хоча у діла свої вкладали душу.
Тішать пан Володимира зміни, які нині відбуваються у Млинові. Як у казці, з’являються у селищі місця, які примагнічують і зір, і душу. Це вже нинішні очільники селища і району вписують незабутні сторінки його літопису. Бо ювілеї минають, а добро, зроблене ними, служить людям...
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.