ГІТАРНИХ СПРАВ МАЙСТЕР

Займатися водночас двома серйозними справами неможливо – переконаний Петро Голубокий – дитячий хірург за фахом та з десятирічним стажем роботи, а нині відомий гітарний майстер. Коли він палко закохався у ніжну дзвінку душу та вишукані форми гітари, то покинув лікарську практику, щоб присвятити себе творенню інструментів…
Народився Петро Голубокий на Хмельниччині, після школи закінчив Вінницький медінститут. За розподілом потрапив на Рівненщину, де й пустив свої корені. Тут працював лікарем і саме в ту пору зробив свій перший інструмент. Смілива ідея, як зізнався Петро Голубокий, належала брату Сергію, який, закінчивши Київську консерваторію, став відомим скрипалем та скрипковим майстром. Але це згодом… А тоді два молоді чоловіки, не володіючи навіть і азами майстерності (адже професіонали неохоче діляться своїми секретами, а спеціальної літератути у нас практично немає), взялися творити музичні інструменти. І таки змайстрували – альта і скрипку.
– То, звичайно, були зовсім непрофесійні інструменти, – зізнається пан Петро. – І зараз я неозброєним оком бачу всі їхні недоліки. Але для того часу і з тими знаннями то було справжнє досягнення.
І зупинятися на цьому малому успіхові чоловік не збирався. Почав грунтовніше вивчати справу, що так його захопила. А тут, як на те, доля подарувала щасливу зустріч з відомим майстром музичних інструментів Миколою Єщенком, який у той час працював на Чернігівській фабриці музичних інструментів. І саме з його доброї подачі та згоди з 1990 року Петро Голубокий почав освоювати гітарну майстерність.
– З цього часу всіма правдами та неправдами – відгули, лікарняні – виривався з лікарні до Чернігова, де на фабриці музичних інструментів, стоячи за верстатом, відчував справжнє задоволення, – каже пан Петро. – Проте в кожній бочці меду, як завжди, є ложка дьогтю. Знайшлася вона і тут. Якщо серед майстрів у цеху я відчував себе членом колективу, то охоронники були налаштовані недружелюбно. Соромно зізнаватися, але, щоб їх задобрити, доводилося і, як то кажуть, замогоричувати їх, і потайки на територію фабрики пробиратися. Так тривало три роки…
Але далі розриватися між маленькими пацієнтами та поїздками до Чернігова ставало все важче та важче. Відчув, що стоїть на роздоріжжі і має зробити вибір. І досить таки нелегкий. Та, зрештою, вирішив, що хороших хірургів у нас вистачає, а от майстрів музичних інструментів, на жаль, мало. І ставши вправним спеціалістом, Петро Голубокий не забуває свого вчителя, на всіх його виробах стоїть лейбик з написом: “Школа Миколи Єщенка. Петро Голубокий. Волинь”.
А ще треба сказати, що Петро Голубокий звик покладатися лише на себе. Весь матеріал для виготовлення інструментів шукає самотужки. Допустимо, дерево, придатне для виготовлення професійних гітар (ялина і клен), яке гарантуватиме добрий звук, в Україні росте лише на високогір’ях Карпат. До того ж воно має бути витримане у відповідних умовах якнайменше десять років. Серед запасів Петра Голубокого є дерево, якому вже більше ста років! Також використовує майстер й екзотичні породи: чорне і червоне дерево, фернамбук, а вони коштують зовсім недешево.
– Ще один важливий нюанс – це інструменти, за допомогою яких виготовляються гітари, – говорить Петро Голубокий. – Їх також потрібно робити самотужки, бо в Україні їх ніде не купиш. А це сотня струбцин, десятки рубанків і мініатюрних рубаночків, кілька десятків різноманітних ножів та стамесок.
Майстер вважає, що своїми творчими вміннями генетично завдячує маминому дядькові Кості. Він робив меблі для жителів усіх навколишніх сіл, займався токарною справою, різьбою, був головним музикою на всіх місцевих весіллях. Залишившись без великого пальця, необхідного для гри на кларнеті, видозмінив інструмент – зробив у ньому спеціальний клапан, а музики не покинув. Пізніше дядько Кость втратив руку, але й з однією вмудрявся грати на скрипці…
Марина ДАНИЛЮК,
Рівне.