“Роби добро, доки зможе рука твоя...”

Цей біблійний вислів характерний і для членів Міжнародної Християнської Місії “Надія” із міста Кент штату Вашингтон. Засновником і директором організації є Михайло Царук.
Двадцять чотири роки він віддав служінню людям, будучи пресвітером великої сільської церкви в Тинному. Постійні тривоги за людей і терзання атеїстів, прислужників КДБ, їхні підколи та “викручування рук” ще й всілякі глузування та насмішки над членами його сім»ї не зламали благородний дух цієї людини. Церква зростала, перетворилася в одну з найбільших в області, а згодом звели своїми силами молитовний будинок. За все це мав відповідати перед комуністичними урядовцями він, пресвітер.
Проживаючи нині з родиною у Сполучених Штатах, з 2001 року організовує місійні поїздки на Україну. У 2003 році надали спонсорську допомогу обласній психіатричній лікарні. Сюди закупили 10 холодильників “Донбас” і продукти, а також надали спонсорську допомогу для Сарненського пологового будинку.
Вже постійними гостями стали місіонери і в Катеринівській виправній колонії суворого режиму, де проводять служіння, а також надають допомогу продуктами. Звичайно, Михайло Царук не забуває і про своє рідне село – виділяє спонсорську допомогу на ремонт лікарні, поліклініки, навчальних закладів, а також одиноким, інвалідам і малозабезпеченим сім»ям.
Цьогоріч у липні делегація прибула у складі пастора-євангеліста з Польщі Чеслава та його дружини співачки Рут, пастора Самуїза з Белфаста (Північна Ірландія), подружжя євангелістів Павла та Сузанни Франчуків, а також співочого гурту “Салім”.
Два роки поспіль на Рівненщину приїжджає головний редактор журналу української християнської діаспори в США і Канаді “Мир Вам” Василь Шур. У своєму п»ятдесятисторінковому альманасі відображає релігійне і політичне життя в Україні. В наступному номері видання буде опублікована історія Тинненської церкви ХВЄ. Пан Василь розповів: “Коли відкривалися обковані залізом двері Катеринівської тюрми, я згадав такі ж самі двері місця позбавлення волі в Жовтих Водах, де в кінці 70 х років знаходився мій брат за відмову від носіння зброї у лавах Радянської Армії. Згадалися сльози матері, обшуки, худе і бліде обличчя мого брата Миколи в тюремній робі, почуття безсилля і безнадії. Довгих п»ять років чекали ми брата додому. Це були його “університети”. Дякуємо Богу, що в оновленій Українській державі є можливість відкрито проводити християнські зібрання, відкриті хрещення біля рік та озер, так, як воно повинно бути, і як споконвіку ведеться в усіх цивілізованих націях світу”.
Наші земляки зауважують, що українська діаспора за кордоном радіє з того, що в Україні під час виборів перемогли демократичні сили, що і при новій владі продовжується свобода віросповідань.
Світлана КОТОК,
Сарненський район.