Троянди не для мене

Мені назустріч ішов ти з великим букетом троянд. Красивий, статний і молодий, немов десяток років тому. Впізнавши мене, дещо знітився і відвів розгублено очі. Кілька банальних фраз ні про що, кілька типових запитань про життя-буття. Блукаючи в словах, не можемо відшукати потрібних. Ніяково посміхаємось і поспішаємо попрощатися. І ні слова про минуле, про прірву несказаних слів, яка пролягла колись поміж нами. І нічого вже не змінити і не повернути, у мене обручка на правій руці, а в лівій – долонька донечки. І я вже не те юне безтурботне дівчатко, яким ти мене колись знав. Життя деколи змушує нас дорослішати досить швидко. І роки нещадно домальовують нам перші зморщечки біля очей. Але я щаслива, що у мене все вдало склалося в житті без тебе. Я можу лише сумно посміхнутись тобі і побажати успіху. І піти далі своїм шляхом, на якому немає місця для твоїх слідів. Чому ж мені так боляче, що ці троянди ти подаруєш не мені?...
Людмила СВІТЛИЧНА,
Рівне.