ЄВГЕН ШМОРГУН: “НИНІШНЯ ВЛАДА ІГНОРУЄ ПИСЬМЕННИКІВ”

Ще два десятки років тому Рівненщина була чи не єдиною областю в Україні, де не було письменницької організації. Тому створення в Рівному обласного осередку Спілки письменників України стало знаменною подією у літературному житті нашого краю.
– У помпезному дійстві в приміщенні обласного драмтеатру брали участь літератори зі столиці і всієї України. Рівненську організацію Спілки письменників України очолив талановитий лірик, незабутній поет-пісняр Олександр Богачук, – пригадує урочисті збори, які відбулися 9 грудня 1985 року з нагоди створення обласної письменницької організації відомий прозаїк і видавець Євген Шморгун.
– Усе це відбувалося під пильним оком обкому компартії?
– Звичайно, ми відчували неабияку підтримку партійних органів, які вважали письменницьку організацію своїм дітищем. Нам надали просторе, вмебльоване приміщення, організовували зустрічі письменників з жителями області, виїзди в села, на ферми, у школи, але кожен виступ перевіряло бюро пропаганди обкому партії. Відбувалися дні літератури. У своїх виступах письменники мали можливість закликати до національного відродження. Таким чином нам удалося повернути славному селу Дермань, у якому народився класик української літератури Улас Самчук, його історичну назву (раніше це село називалося Устенське-2). Як не дивно, літераторів у всьому підтримував сват тодішнього першого секретаря обкому партії Юрій Громадченко. Він був не тим, за кого його приймали: співав у хорі автокефальної церкви, працював у друкарні Уласа Самчука.
– Кількісно і якісно спілчанська організація зросла набагато пізніше.
Чи не так?
– За радянських часів на Рівненщині було тільки чотири письменники. І лише згодом вдалося виростити цілу плеяду молодих літераторів. Це, зокрема, Микола Типойчак, Любов Пшенична, Михайло Дубов, Анатолій Криловець. Згодом нашу організацію поповнили перспективні поети і прозаїки Лідія Рибенко ( нині вона очолює обласну письменницьку організацію), Віктор Мазаний, Євген Цимбалюк, Олександр Євтушок, Неоніла Диб»як, Світлана Мейта... До речі, варто зауважити, що вимоги до творчого поповнення як на той час, так і сьогодні, залишаються досить сер-йозними. Я переконаний, що саме письменники своєю творчістю сприяють інтелектуальному розвитку краю. Однак, як це не прикро, варто зауважити, що за кордоном талановитих майстрів пера шанують набагато більше, ніж в Україні. У Франції, наприклад, письменників у кілька разів більше, ніж у нас.
– А як щодо перспектив творчого росту наших поетів і прозаїків?
– Молоді автори сьогодні мають змогу рости творчо, за рік-другий пізнавати те, до чого старше покоління поетів і прозаїків йшло десятиріччями. Мене, як людину, яка свого часу доклала чимало зусиль, щоб виховати не одне покоління талановитих авторів, особливо радує те, що останнім часом активно працює обласне молодіжне літо-б»єднання, яким керує поетеса Вікторія Климентовська. Привертають увагу своїми творами юні переможці щорічного літературного конкурсу “Перло многоцінне”. Наприклад, можна сказати без перебільшення, що десятикласниця Малошпаківської середньої школи Рівненського району Анна Кононець, яка виборола перше місце в цьому конкурсі, - це вже зрілий автор.
– І все ж, як не прикро про це говорити, схоже, теперішня влада письменниками і їхньою творчістю абсолютно не цікавиться...
– Про письменників у нашій країні згадують тільки тоді, коли потрібна підтримка на виборах. А про тиражі, якими виходять сьогодні книги рівненських авторів, годі й говорити. Наприклад, колись моя книжка виходила тиражем у 500 тисяч примірників, і то я вважав, що це не надто тиражоване видання. Однак за всі роки незалежності мені вдалося видати десять книжок, загальний тираж яких становить менше 30 тисяч. Словом, держава, яку творили письменники, сьогодні топчеться ногами по літературі. Я переконаний, що в майбутньому це неодмінно відгукнеться, адже люди не мають чого читати, бідніють душею. Натомість друкують примітивні детективи, порнографію. Хіба це література? Це криве дзеркало нашого суспільства.