Нестримна сила блискавиці

Стихія
Якось проходжуся лісом серед двохсотлітніх велетнів-дубів, а в пожовклому листі де-не-де визирають коричневими шапками боровики. Та помічаю неподалік на дубі кількасантиметрову білу смугу, що прорізала дерево зверху до землі, де валяються кора і тріски деревини.

— То робота блискавиці, — розповідали мені лісники. — Уразила дерево і нещодавно. Таких слідів є чимало. Та з часом стовбур чорніє і здаля не помітно. Громи-блискавиці такі сильні, нестримні, небезпечні. Страшними-престрашними лякали вони людей у давнину. — Літа дуже спекотні. Жнемо жито, паримося під пекучим промінням сонця і щораз втамовуємо спрагу прохолодною водою, — говорить старожителька В. Левчук. — Після такого дня увечері чи вночі гримить гучно, аж у вухах закладає, а блискає так, що все навкруг видно, як удень. Молиться мати. І ми, дітлахи, анічичирк. Часто-часто займалися вогнем стріхи будівель жителів. То там горить обійстя, то людей десь грім забив. Було й таке, що в житлах гинули. От і хату жителя Буліна, котрий жив недалеко від нас на хуторі В’юниця, запалила блискавка. Тоді в муках пропала його дружина — згоріла. Ще пам’ятаю чоловіка Платоньку. Є такий присвяток Св. Пантелеймона. Люди ще називають Паликопа. Так ось, на Паликопу молотив Платонька жито, а люди казали, що в такий день нічого робити не можна. І що ж? Ударив грім у клуню. Миттєво спалахнула та. Все згоріло: і корови з телицями, і коні, і свині, і птиця. Ми малими бігали дивитися на ті головешки обгорілі. Тоді дехто вже ставив громовідводи — довгі тички з дротом. Та жах бере побачити загиблу людину. Літній день видався похмурим. Поспішали на лужок люди, що був за лісом, щоб складати сіно в копиці. Прийшов і Сівук Андрій із сім’єю. Та не забарилася злива. Грім гримів, а вітер шаленів. Побігли до дерев під віття і листя. Ми стояли біля вільхи. А де Сівук Андрій подівся? Промоклі пішли додому. Хмари подались далеко. Виглянуло сонце. А Андрія нема і нема. Його дружина Василина думала, що він пішов раніше. Вона зайшла до матері, і ми пішли на сінокіс. Ходимо лісом і бачимо, як біля дуба сидить обгорілий чоловік. То її Андрій. Сплеснула Василина руками, заголосила. Сльози котилися по її обличчю. Я заплакала, бо якось страшно стало. Ось так пропав чоловік. Але чому ж коло дуба знайшов притулок? Адже не раз говорив, що коли гримить, то біля дубів не можна знаходитись. Не збагну. Тоді й згадалися прокляття Василини, коли вона разом з чоловіком працювали в полі. Щось там не поладили чи ще щось. Андрій набрав у жменю землі і намагався нагодувати нею дружину. Та не стерпіла такої наруги й гукнула: «А щоб тебе грім убив!» Не в пору, мабуть, сказала, бо пора на порі не стоїть. Ще хлопцем на канікулах в бабусі бачив, як колгоспники на хуторі переорювали стерню навколо скирд соломи і ставили громовідводи. Та блискавиця є блискавиця. І не знаєш, коли і де якого коника викине. Побував у селі Корчів’я, розмовляв з жителями, і мова зайшла про нестримну силу блискавиці та наслідки. — На березі річки Замчисько, що несе свої води в Горинь, пришпилив коня — хай пасеться, — розказує Ярослав Прокопчук. — Це було минулого року. Пішов додому. Неждано почалася гроза. Перечекав зливу і дивлюся в бік берега, але коня я не помічаю. Отож, приходжу на те місце і бачу, що лежить кінь неживий, а грива його дещо обгоріла. Блискавка палила. Миттєво позбавила такого файного коня. А чи бувають грози взимку? Так, є такі факти. Згадаймо рік 1997, коли в ніч 23 лютого почалася велика гроза. Та вранці вже виблискувало сонце, віддзеркалюючи промінням серед засніжених калюж.

Анатолій ГОНТА,

Костопіль.