«Самотній чоловік 40 років, романтик за натурою, з філософськими поглядами на життя бажає познайомитися…» Подібні оголошення в газетах Ольга зустрічала доволі часто, і завжди ці сірі, однотипні “одкровення” викликали в неї лише відразу. А сьогодні чи то під настрій, чи просто від нічого робити вирішила відповісти на одне з таких оголошень. І яким було її здивування, коли через два тижні отримала лист із… тюрми. За дрібним, зовсім не каліграфічним почерком ховалася справді романтична душа.
З цього листа вона дізналася, що його автору не пощастило в житті. Здавалося, вже з пелюшок можна було передбачити, як складеться подальша доля цього зірвиголови, який і дня не міг прожити, щоб чогось не поцупити в сусідів.
Батька Андрій не пам’ятав. Вони з мамою розлучилися ще до його народження. Малому тоді було невтямки, чому так сталося. Лише з часом, коли підріс, збагнув, що маму постійно вабили випадкові знайомства і, звичайно ж, чарка. Його “виховувала” вулиця. Спочатку змушений був підкорятися неписаним законам свого оточення, а потім звик, пристосувався, ввійшов у смак…
Ольга читала сповідь незнайомця і щиро йому співчувала. Уявляла його босе, недоглянуте дитинство, безпорадну юність, розуміла його, одинокого, покинутого… Тож без вагань взялася за аркуш паперу, щоб відповісти Андрію. “То дарма, — думала вона, — що його засудили аж на сім років за розбійний напад, а минуло тільки три. Час летить дуже швидко. Чоловік неодмінно вийде на волю. І тоді вони познайомляться ближче, а може, й одружаться.
Так розпочався їхній “роман у листах”. Згодом вони перейшли на “ти” і почали довіряти один одному свої секрети. Не відразу Андрій зізнався Ользі, що це в нього вже третя судимість. Перший раз сісти за грати йому допомогли “друзі” ще у 18 років. А далі пішло-поїхало… Виявилося також, що Андрій уже був розлученим, мав сина від першого шлюбу.
Їхнє листування тривало більше року, вони обмінювалися фотографіями, вітали один одного з усіма святами. На день народження Андрія Ольга надіслала йому невеличку бандероль із подарунком, який зробила власноруч. Це була серветка з вишитим на ній ангелом-охоронцем. Подарунок дівчини неабияк вразив Андрія, він відчув, що його доля їй по-справжньому небайдужа. Незабаром він запропонував Ользі приїхати до нього на побачення. Вона поїхала, не вагаючись. Той день став переломним у її житті. Вони розмовляли по телефону, і хоч між ними була скляна стіна, ловили погляд один одного.
— Я такий радий, що ти приїхала. Сподіваюся, не востаннє… — промовив Андрій.
Ольга у відповідь промовчала, але в душі вже знала, що зможе піти за цією людиною на край світу. У наступному листі Андрій запропонував їй одружитися…
Вони розписувалися в тюрмі. А перед тим, як належить, подали заяву для реєстрації шлюбу. Після весільної церемонії їм виділили окрему кімнату, де вони змогли провести разом кілька діб. Ця невеличка кімната в тюрмі здавалася Ользі справжніми хоромами, вона почувалася найщасливішою жінкою на світі. Могла доторкнутися до свого коханого, обійняти і сказати заповітне: “Я тебе кохаю!”
Після одруження Ольга ще два роки чекала Андрія з тюрми. Коли чоловік повернувся, відчула що не помилилась у своєму виборі. Чоловік завжди її розуміє і підтримує. У складі будівельної бригади Андрій їздить на заробітки в Москву. Усі зароблені гроші віддає на потреби сім’ї. Ольга сумує без чоловіка, але вона вірно його чекає, адже до цього їй уже не звикати…
Наталія ЛЕВЧУН,
Рівне.