Спікера чекають у Вербі

Односельці й понині пані Надію кличуть «Морозихою», хоч добре знають, що її прізвище Остапчук. А останнім часом, коли йдеться про 77-літню пенсіонерку, додають: «Це родина спікера». У Вербі не лише мешкає двоюрідна сестра українського політика і громадського діяча — династія Морозів складає 15 «гілок», хоч і не всі вони носять прізвище колишнього кріпака. Генеалогія родоводу досліджена всього упродовж 150 літ.
Надія Остапчук довідалася про славетного родича від працівників сільради, які слухали виступ Голови Верховної Ради в Рівному. Отоді колишня завідуюча відділенням зв’язку написала листа в Київ, повідомивши, що в її батька були брати Семен, Василь, Олександр та Іван, сестра Валентина, котрі побачили світ на берегах тихоплинної Ікви. Глава сім’ї був на 13 літ старший від дружини, та між подружжям були гарні стосунки. Столяр-модельник рідкісної кваліфікації, пасічник, швець, цукровар — ким тільки не доводилося трудитись, аби виживати. Наша землячка висловила думку, що, можливо, вони рідня. Відповідь зі столиці не забарилася. Ось що власноруч написав 17 жовтня 1994-го спікер вербчанці: «Шановна Надіє Григорівно! Не виключаю, що між нами є родинні зв’язки. Але відслідковувати їх варто було б з початку століття, бо мої предки приблизно в 1915-1916 році виїхали з села Верба. Їх було п’ятеро братів (Семен, Василь, Олександр, Григорій, Іван) та сестра Валентина. Чи виїздили з ними і батьки (діда мого звали Леонтієм), не знаю.
Якщо вдасться Вам щось зв’ясувати — буду вдячний.
З повагою — Олександр Мороз.
P.S. Буду на Рівненщині — обов’язково відвідаю село.»
І високопосадовець дотримав слова. Прибув у Вербу на Стрітення. Побував у церкві, де хрестили його батька, завітав до троюрідної племінниці Надії Шешукової. Мешкає працівниця дільничної лікарні в оселі «на Острові», що належала колись пану Свєшнікову, кріпаками якого були дідусь і бабуся Олександра Мороза. Пан відпустив їх на волю, ще й землею наділив. Оселя Морозів була на вулиці Воля, але їхній будинок дотепер не зберігся.
Київський гість привіз рідні подарунки. Приємно було пані Надії дізнатись, що вона схожа на тітку Валентину. В свою чергу «вербські» Морози переконалися, що рисами обличчя Олександр Мороз нагадує окремих поліських родичів.
За святковим столом спікер тримав себе просто, відповідав на питання присутніх. Господині подарував вишитий рушник і квітчасту хустку. Довго точилась невимушена розмова. Пан Олександр поділився, що прикладом сумлінності для нього був батько, який упродовж 40 років майже щодня пішки долав 7 кілометрів у одну сторону на цукровий завод, а в вихідні виконував замовлення рідні, ремонтуючи взуття.
Події останнього часу знову підняли на щит родовід О.Мороза. Тим більше, що ставлення до обрання Олександра Мороза Головою Верховної Ради навіть у Вербі трактується по-різному. Одні вважають його зрадником, мовляв, не хоче вічно бути на других ролях і тому продався Партії регіонів. Виборці ніколи не пробачають такого кроку політику. Інші називають новообраного спікера розумним, виваженим, далекоглядним, бо діяв рішуче, думав про інтереси держави. І лише з часом нащадки гідно оцінять його вчинок.
А як ставляться родичі до проблеми, що нині в усіх на устах? Надія Остапчук прочитала книгу спікера «Тема для роздумів» (із його автографом) і краще зрозуміла автора як політичного діяча та неординарну особистість. Дружина в нього інвалід, багато літ прикована до візка. Ніжно, трепетно ставиться чоловік до супутниці життя. Разом виховали двох дочок, радіють чотирьом онукам. Нашій землячці імпонує двоюрідний брат своїми врівноваженістю, прагненням домогтись неподільності України, налаштувати парламентарів на творчу законодавчу роботу. Пані Надія ніколи не погодиться з ярликами, що чіпляють на родича.
Поцікавився генеалогічним деревом Морозів у нашому регіоні. Насамперед згадаю Михайла та Петра Бойчуків, Івана Міцкевича, котрі поклали голови на алтар свободи і незалежності, воюючи в формуваннях УПА. Олександр і Петро Морози стали інженерами, Микола Мороз і Микола Нечипорук мають дипломи агрономів, на вчительок вивчились доньки Надії Григорівни, на медиків — Надії Ксенофонтівни… А вже підростає четверте покоління нащадків Леонтія та Якимини Морозів, котрі були кріпаками. Та і по материнській лінії в Олександра Мороза прадід був кріпаком. Сільська матушка навчила його сина грамоті. То був перший чоловік у селі Буда-Таращанського повіту на Київщині, який умів читати, писати, рахувати. Дід працював пекарем, писарем, шахтарем, віртуозно грав на гармошці. Інструмент на замовлення виготовили за 45 золотих карбованців у майстерні «його імператорської величності». Для порівняння: добра корова тоді коштувала 12 золотих карбованців. В селі Вороного (таким було прізвище діда) поважали за працьовитість, справедливість, кмітливість. Позбувся десятин землі та саду, коли організовували колгосп. Мріяв Вороний, аби нащадкам доля відвела інше життя. І передалась по спадковості чотирьом онукам щира повага до старших, вміння співпереживати, бути непримиренними до ліні.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.